Тисячі загиблих українців… героїв на фронті… вбитих невинних цивільних… Кровоточні рани посеред українських міст… гниле місиво у колись квітучих містах та селищах Таврії, Приазов’я, Слобожанщини та Донбасу…

Це ціна нашої байдужості! Ні, не байдужості сьогодні, а байдужості вчора, рік тому, 3 десятиліття тому!

Це ціна нашому суспільному та культурному пацифізму!

Це ціна нашої громадянської пасивності!

Це ціна потуранню з просування довкола російських наративів!

Жертви у Вінниці, Кременчузі, Бучі, Маріуполі і сотням інших українських міст та сіл – це наше горе, наш біль і наша КАРА!

Вісім років… Вісім клятих років війни на Донбасі ми були зайняті чим завгодно: політичними ср*чами, пошуком “нармальних руzкіх”, виспівуванням руснявих “хітів” і закривання очей на реалії, війну і жертви війни!

Згадайте, останні роки нам було по***й на вбитих наших солдат! Ми ж нормально себе чухали: ср*лися довкола безпонтових ср*чів, ручкалися з “відбілювачами руснявих п***в” тощо…

Я кажу ми, бо, попри свою антикацапську позицію, вважаю, що зробив фактично нічого, щоб зупинити це! Був час, коли відчувалось, що втомився бити в дзвони, бити в морди проросійським валянкам! А тим часом довкола розправилися крила тварини типу опзжешніків та шарійовців, розповідаючи про “гражданску вайну” і утіснєніє рускаязичних… По суті, я робив мало, я робив “ні**я”!

Загиблий в боях за Україну наш черкаський Герой Павло Собко перед виїздом до Попасної слухаючи нове патріотичне Радіо Байрактар якось сказав: “Невже цьому суспільству треба було стільки років, щоб годний контент мав можливість з’явитися в публічному просторі і мав такий запит?”

А й дійсно, нам усім потрібна була добряче реальна п***на, щоб зрозуміти, хто наш ворог, чого він хоче, якою мовою говорить і чиї інтереси відстоює!

Загиблі цивільні сьогодні у Вінниці, раніше у Кременчузі, Бучі та інші – це ціна нашому зволіканню!

І навіть сьогодні мені в стрічці трапляються ті, хто починає забувати про війну і нити про повернення благ мирного життя…

Ті, хто знову заводить про какаяразніца…

Ті, кому важливо забути про реалії і на фоні трагедії весело мутить веселий двіж не пов’язаний з підтримкою ЗСУ чи постраждалих…

Зрештою, ті, хто говорить мовою ворога і відстоює її…

Народ, от чесно… Ви трохи при***ли розслаблятися! Кожен повинен працювати на перемогу, допомагати армії, підтримувати родини комбатантів, загиблих та поранених. Бо вони не за премією туди поїхали… Вони виправляють наші помилки, жертвуючи життям і спокоєм своїх родин!

І якщо ви досі цього не зрозуміли, то хз, що з вами має статися заради прозріння!

Олександр Носенко, журналіст, боєць ЗСУ