Лисянин Петро Горбатенко з позивним «Ролло» пішов добровольцем захищати Україну ще в 2015 році, будучи студентом інституту історії і філософії. І лише на війні зрозумів своє справжнє призначення. Розповідає видання “Вісті Черкащини“.

«Для мене справжнім прозрінням була Мар’їнка. Я перев’язував пораненого побратима, запихаючи йому в рану на нозі кровоспинний «Celox». Витер руки в крові об шолом і раптом зрозумів, що це – моє життя, те, чим я повинен займатись. Є люди, народжені для науки, медицини, для релігії, для чого завгодно, а є люди, народжені бути воїнами. Мабуть, в мені тоді спрацювала генетична пам’ять козацького роду. Як мінімум, хочу досягнути рівня свого першого відомого козацького предка – Остафія Горбатенка, який у 1634 році був сотником Уманського полку», – зізнався він.

Ролло потрапляв у засідку під Іловайськом, де проявив себе як хоробрий воїн. Штурмував Широкіне, коли одним БТРом з бійцями прикривав відхід двох взводів. Попри наказ відходити, він прийняв рішення залишатися і відпрацьовувати «по повній», не дивлячись на те, що вівся вогонь з усього, чого тільки можна. Найбільше, каже, запам’ятався момент подяки після бою від побратимів – за те, що ти зробив. За операцію в Широкіному Петро отримав медаль «Незалежність України» третього ступеня. Також його нагородили нагрудним знаком «За відзнаку у службі».

Ролло пишається тим, що воював і продовжує воювати в підрозділі спецпризначення полку «Азов», називаючи його бійців аристократами духу, готовими покласти життя, віддати все, що вони мають заради становлення і незалежності Української Держави.

–До вибору мого шляху мене спонукало вивчення історії змалечку, розповів він. – Читаючи книги, я переймався духом боротьби. Тобто, саме фактор знання історії перетворив мене зі звичайної людини на того, ким я є зараз. І найобразливіше те, що ніхто й ніколи не виковував у нас почуття українського патріотизму. Образливо, коли народ вважають лише гречкосіями, хоча насправді український народ є нащадком творців однієї із наймогутніших держав – Русі. У Лисянці хоч і були патріотичні організації, але вони були занадто слабкими. Не знаю, чи хтось справив на мене вплив, чи це було закладено в мені з дитинства. Дуже вразили мене фільми «Врятувати рядового Раяна», «Патріот», «Хоробре серце». Це те, що «викарбувало» мене. А ще – «Книга майбутніх командирів» – твори про полководців, їх життєвий шлях, про те, як вони витримували усі складнощі та своєю безоглядною боротьбою досягали успіху

Та реальна війна перевершила бачене в кіно і прочитане в книгах. 24 лютого Роллло перебував на відпочинку в Києві. «Ми знали, що повномасштабна війна буде, готувалися до цього. Тому зазделегідь вивезли родини в безпечне місце. Пролунав дзвінок командира: «Почалося…». І з тієї хвилини я вже ні про що не думав, крім як про війну. Формували підрозділи для захисту Києва, роздавали зброю. До нас приходило багато тих, хто ніколи не тримав автомата в руках, але мотивація плюс професійна робота командирів 24/7 зробили свою справу. Більше 2 тисяч киян одержали хороший військовий вишкіл і стали на захист столиці. Мене тоді шокувала недолуга тактика росіян – пересувалися довгими колонами по відкритій місцевості. Нам залишалося їх лише розстрілювати, палити техніку, яка, виявляється, чудово горить. Ще одне відкриття – кадирівці, якими так лякали рашисти. Виявилося, що це звичайні озброєні бандити. У першому ж бою вони так тікали, що погубили автомати, які нам пізніше знадобилися. До речі, я теж зіграв роль бородатого «кадирівця», коли проводили рейд в тилу ворога, передягнувшись у російську форму. Пізніше були важкі бої на Запорізькому напрямку. Попереду – довгий шлях до перемоги, який ми маємо пройти, долаючи свої страхи і з вірою в те, що українці – народ-воїн, для якого воля і незалежність понад усе, – поділився бойовими спогадами.

Командира підрозділу «азовців» Ролло, який нещадно громить ворогів, на російському телебаченні назвали «окопним фюрером» і обіцяли винагороду за його голову. А він на те лише усміхається: «на росії побутує думка, що якщо людина воює за свій народ, за свою націю, то він нацист. Це ефект їхньої пропаганди. А нам своє робити – добивати ворога, щоб і сліду не залишилось на нашій землі».