“З 26 квітня був біля реактора, а має пільг аж 197 гривень на місяць”, – крик матері черкаського чорнобильця

«Мій син Кузьменко Вадим, що проходив службу в лавах Радянської армії, в ніч на 26 квітня 1986 року, відразу після вибуху реактора на ЧАЕС, був відправлений на ліквідацію наслідків аварії, – черкащанка Галина Кузьменко ледве стримує сльози. – Так, в 19 років, за наказом він став ліквідатором, з першого дня перебуваючи в зоні високої радіації, де й нахапався її на все подальше життя.»

За її словами, згідно офіційних документів солдати знаходились в 30-ти кілометровій зоні. Але однополчани сина стверджують, що БТРи, якими транспортували солдат, були на відстані 10 кілометрів від реактора, а під час несення служби їм доводилось бути в 2 – 3 кілометрах від палаючого реактора.

«Нині мій син, як чорнобилець отримує від держави грошову допомогу в сумі аж 197 гривень. Ось така принизлива і жалюгідна подачка, а не допомога від держави. Живе син впроголодь, худющий, має купу болячок, хронічно-депресивний і пригнічений стан. Через брак коштів не має можливості повноцінно обстежуватись і лікуватись.»

Ображає Галину Олексіївну вибірковість, чому пільги чорнобильцям надаються за принципом «Цьому дам, а цьому не дам». Адже однополчани Вадима, які одночасно із ним проходили службу, мають різні чорнобильські категорії та відповідно різні пільги та грошову допомогу. Більш того, найвищу, 1-шу категорію найчастіше мають чиновники, що ні дня не пробули на місці аварії.

«Вважаю, що схема розподілу за категоріями несправедлива, нечесна і образлива, – говорить мати чорнобильця. – Копійчана допомога – це як вирок для «ліквідації» самих ліквідаторів. Їх кількість щороку зменшується,  і вбиває їх не тільки радіація, а, в першу чергу, байдужість і бездушність влади.»

Жінка, яка сама отримує мізерну пенсію, проживає з сином у старому будинку, де за борги періодично відключають газ, світло, телефон.

«Колишня радянська влада кинула зовсім молодих пацанів в те радіоактивне пекло, а нинішня – морить голодом. То котра з них більш підла?» – риторично запитує пенсіонерка. Та додає, що пам’ятають про ліквідаторів лише один день на рік – 26 квітня і то лишу до вечора…