blank

Військовослужбовець з Черкащини Андрій Ковриженко провів у російському полоні два роки. В Україну повернувся у травні в межах обміну “1000 на 1000”. Понад рік родина вважала захисника безвісти зниклим та попри це вірила, що невдовзі він буде вдома, розповів Суспільному Андрій Ковриженко.

Нині колишній бранець кожну хвилину проводить з родиною, аби надолужити втрачене.

“Там тільки й думаєш про сім’ю, більше нічого не думаєш — тільки коли приїдеш додому, коли поміняють, кожна людина чекає цього дня, коли буде цей обмін”.

До війська Андрій Ковриженко пішов у квітні 2022 року. Отримав посаду командира кулеметного взводу, згодом продовжив службу у четвертій окремій танковій бригаді на Донеччині. Там у червні 2023 року потрапив у полон.

Поки Андрій змінював чотири російські в’язниці, тут його вважали зниклим безвісти, розповіла його сестра Тетяна Кулибаба.

“Андрій розповів, що отямився, вже коли зв’язаний в машині лежав і давали йому нашатир. Коли вже прийшов до тями й почув російську мову, зрозумів, що не з нашими він вже. Тільки була надія, що живий і він десь повинен з’явитися. 4 серпня я знайшла на російському каналі відео з ним, де він давав інтерв’ю. Я його заскрінила, з цим відео поїхала в Координаційний штаб, показала це відео, що мій брат живий. Але, на жаль, його ніхто не підтверджував”, — прокоментувала Тетяна Кулибаба.

Тоді, додала вона, побачила, як виснажив брата полон.

“Полон — тюрма, вічно ходиш з опущеною головою, українською говориш — «отримуєш», більше «отримувати» не хочеться, лікарів нема, ніхто тебе лікувати не буде, заживе, то заживе”, — прокоментував військовослужбовець.
Тепер голови не опускає, зазначив він, оскільки мрія про повернення додому здійснилась.

“До останнього не вірили, аж поки нас не посадили у літаки. Спочатку нас на Ростов завезли, на Білорусь, два рази пересадка була. Потім як вже переступили нашу землю, зустріли нас і сказали «Все руки опустили, голови підняли, бо ви вже на рідній землі». Така радість була, це не можна передати, так зустріли нас”, — пригадав Андрій Ковриженко.

“Мені подзвонили о 12:30 з Координаційного штабу, така була радісна звістка: Тетяна Андріївна, вітаємо, ваш брат в Україні”, — прокоментувала сестра військовослужбовця.

Потому проходив реабілітацію та мав час адаптуватись, це було найтяжче, зазначив Андрій Ковриженко:

“Не можу я адаптуватись поки, але час лікує, все пройде”.

У родинному колі стирають з пам’яті роки очікування, додала пані Тетяна, аби будувати нові спільні спогади на волі, в Україні.