На Маковія, 1 серпня, у Каневі відбулись чергові 23-ті вже – Затуливітрівські читання. Спочатку у музеї Тараса Шевченка на Чернечій горі згадали поета, який у 2002 році переселився на хутір Бучак на мальовничому березі Дніпра, прагнучи вирватися із жорсткого немилосердно міського світу столиці до села, ближче до Шевченка, чия Гора проглядалася із Козацького шпилю, над вічною синню Дніпра… Прожив на канівському Бучаку, опустошеному совєтами заради будівництва ГЕС, всього рік, бо вже у 2003 за загадкових обставин помер… Там, похований на Козацькому шпилі. Згодом зібрання перемістилось до могили письменника, а тоді і до хати, де він прожив останні дні.
«Затуливітрівські читання, ще донедавна невтомно організовувала Любов Василівна Снісар, – вірна подруга письменника по життю. Немає вже і її. Та продовжують справу популяризації канівські громадські активісти – поетеса і співзасновниця фонду Віра Носенко (а цього року ще й лавреатка премії його імені, яку вручили голова фонду Володимира Затуливітра поет, журналіст, громадський діяч Леонід Даценко і народний депутат Віталій Войцехівський, який щорічно взяв на себе місію підтримувати фінансовою частиною премію); науковець Трахтемирівського заповідника, дослідник творчости поета Дмитро Іванов… Незмінно приїхала зі своїми учнями із Черкаського колегіуму «Берегиня» і головна просвітянка області Олена Фещенко, чиї діти добре знають і читають самобутні затуливітрівські твори. Це завдяки їй постав оновлений пам’ятник на могилі поета», – пише про захід одна із співорганізаторів, ексочільниця заповідника Тараса Шевченка Валентина Коваленко.
Звучала добротного українського замісу поезія, зринала архетипними образами Затуливітрової України: хата, піч, глина, полотно, поле, криниця, козацький хрест…
«Чудовим поетичним струменем оживив Затуливітрівські читання Микола Гриценко, поет, прозаїк, заступник голови НСПУ, земляк поета із Сумщини. Щемливими спогадами про митця ділилася Марія Базилевич. Як завжди мудру поетичну філософію провадив онук Максима Рильського – Максим Рильський. І допоки свої духовні опори підставляють люди, які з року в рік дбають про пам’ять українських велетів слова, допоти матимемо змогу вчувати себе і пізнавати свою дорідність як талановита і свобідна нація», – зазначила Коваленко.
А народний депутат VII скликання, радник міського голови Черкас Леонід Даценко зауважив, що заповідник, який став домом для цього культурного заходу, досі не має очільника.
«У цьому році Шевченківський національний заповідник відзначає 100 років з дня створення, однак він уже кілька років не має повноцінного очільника. Валентина Коваленко кілька років була в.о., а тепер, після її звільнення, він знову під опікою в.о. Це, як на мене, неповага до самого Тараса Шевченка, до культурного осердя країни, адже Чернеча гора – це колиска нашої духовності, і Національний заповідник повинен мати сильні позиції, а не бути «тимчасовим». Тому пропоную від нашого зібрання звернутись до Міністерства культури з проханням якнайшвидше вирішити це питання. Переконаний, що і Валентина Михайлівна згодилась би повернутись до цієї роботи», – зазначив він.
І присутні гаряче підтримали цю пропозицію.
Також на заході було відзначено дипломами талановитих дітей, а також відзнаку «Будівничий України» вручили місцевому підприємцю Миколі Пустовому, який фінансово підтримав культурний захід.
КОМЕНТАРІ