blank

Черкащанка Нінель Войтович об’їздила Європу автобусом, тепер підкорює дороги фурою. За рік на великогабаритному транспорті здолала понад 100 тисяч кілометрів — Німеччиною, Нідерландами, Австрією, Чехією, Італією. За кермо сорокатонної вантажівки сіла через брак кадрів у транспортній галузі, спричинений війною — рятувала власний бізнес. До Дня української жінки, який відзначають щороку в лютому, Нінель розповіла свою історію Суспільному.

Хоч робота на вантажівці вимагає значної фізичної сили, водійка жартує, що “манікюр витримує”. Щоразу перед виїздом машину перевіряє:

“Коли великий мороз, нам у першу чергу потрібно розбудити акумулятори, тому ми два рази прокручуємо ключик у замочку. Також треба перевірити тенти, номерні знаки, наявність ремонтного інструменту та всі колеса — чи вони у нас накачані повітрям”.

Така професія Нінель не лякає, оскільки, пояснила, фури – це її любов. Сісти за кермо вантажівки було давньою мрією, відколи десять років тому змінила сферу діяльності з медичної на автотранспортну — покинула професію стоматологічної медсестри і заснувала фірму-перевізника. Пришвидшило досягнення мрії повномасштабне вторгнення:

“Я дуже давно хотіла сісти за кермо фури. З початком війни ми зіткнулись з кадровим голодом і дефіцитом кадрів. У нас були водії, але з початком війни їх потихеньку забирали, машини ставали”.

Водії пішли на фронт, а вона — в автошколу. З 2009-го кермувала легковим авто, а у 2025-му опанувала автобус, була єдиною жінкою в групі. При пошуку роботи зіткнулася зі скепсисом:

“Коли я отримала права, то обдзвонила дуже багато перевізників, саме пасажирських, тому що спершу отримала категорії D, D1 і ніхто не хотів мене брати. Всі казали: ви що, жінка за кермом — це мавпа з гранатою”.

Але один черкаський перевізник був лояльним до жінок — перший рейс Нінель був до Молдови. За кермом мікроавтобуса у 2025 році Нінель Войтович об’їхала всю Європу, здолала понад сто тисяч кілометрів і отримала позитивні відгуки від людей:

“Німеччина, Голландія, Австрія, Чехія, навіть в Італії була, в Мілані, у Венеції, у Вероні була. Коли пасажири сідали в автомобіль і ми їхали десь годинку, а потім була перша зупиночка. Кажуть: ви молодець, ви така акуратна, у вас все так плавно, ми перші 30 хвилин були напружені, а потім розслабилися і отримуємо задоволення від цієї подорожі”.

Згодом Нінель отримала в автошколі категорію СЕ, яка дає право керувати фурою з причепом. І відразу сіла за кермо сорокатонника.

“Це робота, яку я люблю, а коли ти робиш те, що любиш, то ти вільний. Задоволення – це гормон щастя в першу чергу. А люди мають бути щасливими”, — зазначила водійка.
Водити великогабаритний транспорт для Нінель — не лише про задоволення. Це, в першу чергу, про порятунок бізнесу, пояснила вона. Автопарк її фірми — три фури. Возили будматеріали, метал, у сезон — зерно та мінеральні добрива. Нині машини стоять:

“Війна дуже скоротила ринок вантажних перевезень. Тому що ми раніше їздили і до Криму, і до Маріуполя, і до Донецька. Нині список територій, куди ми їздили, зменшився. Багато фірм збанкрутували, багато хто почав на власному транспорті доставляти вантажі. Кого розбомбили, хто перестав працювати”.

Свою фірму Нінель називає “дитиною”, а фури для неї — “дівчатка”. Продавати бізнес не планує, а мріє зібрати в себе команду водійок:

“Ми знаємо, що все буде добре, війна закінчиться і буде багато водіїв, водійок. Я б хотіла започаткувати це, ому б не зібрати команду водійок. Я на автобусі Європу підкорила, хотіла б і на фурі підкорити”.