– Цікава штука: в усіх Черкасах на паралельних до Дніпра вулицях містяни звично ведуть нумерацію будинків у напрямку від Соснівки до площі 700-річчя, а на Хрещатику – навпаки, адже його початком якось інтуітивно вважають Палац одружень. А так колись й було. Утім, нічого дивного, адже й наш Хрещатик – вулиця особлива. Чому? Та хоча б тому, що… Хрещатик, – пише Борис Юхно у “Новій добі”.
– Це ж треба було таке втнути! У повітових Черкасах, де на сусідніх Садовій, тепер Небесної Сотні, паслися корови, а за Надпільною взагалі закінчувалася місцева географія, і – «як у Києві».
А знаєте, скільки насправді нашому Хрещатику… Скільки-скільки? 100? 150? «Та він тут завжди був»? Та ні. Насправді лише 26 виповнилося. Так 1993-го офіційно нарекли колишню вулицю Урицького. І хоч з іменем вона ще з 1879-го – за царя була і Дахнівською, і Дубасівською, і Миколаївською, за німців – Українською, у своїй найголовнішій частині перетинаючись з Німецькою тобто тепер Смілянською, а при комуністах вшановувала пам’ять уродженця Черкас, само собою «видатного революціонера» Моісея Урицького, – до часів Незалежності офіційно Хрещатиком ніколи не називалася. Зате неофіційно – завжди. Повелося так ще від початку минулого століття і на дореволюційних поштівках із зображенням цієї «магістралі» ви не зустрінете жодної іншої назви, тільки «Крещатикъ». Особлива вулиця…
А стільки велетів нею ступало! Тарас Шевченко і Марія Заньковецька, Марко Кропивницький і Іван Піддубний, Владислав Городецький і Федір Шаляпін, Михайло Стельмах і Іван Козловський. Пам’ятає старий неспішні прогулянки великих. Як не як, а був забрукованим ще тоді, коли по сусідству пролягав грунтовий бульвар, а за ним на Гоголівській, у найбільшій та всесезонній черкаській калюжі, плавали каченята. То й де бомонд мав прогулюватися? Готель знову ж, крамниці…
Якщо вже й випаде колись Хрещатику стати пішохідним, то добре було б, аби ці імена були тут увічнені. Ну а як саме – то вже архітекторам видніше.
Одначе, повернімося до початку вулиці. Тобто в нашому випадку – її кінця. Палац одружень – це колишнє домоволодіння із садибою знаного місцевого заможника-грабаря Афанасія, а за іншими джерелами – Захарія Щербини. З усього комплексу маєтностей зберігся лише будинок змішаного архітектурного стилю, збудований наприкінці ХІХ століття. Упродовж 1907–1912 років у ньому знаходилася земська управа, по війні – міськкоми партії та комсомолу, деякий час – Палац піонерів. А з 1969-го року це Палац одружень. Тож фото дому Щербини є у багатьох, якщо не більшості, сімейних альбомах. До речі, й на листівках усіх часів із черкаськими краєвидами немає іншої архітектурної пам’ятки, аж так пошанованої. Колекціонери запевняють, що з дореволюційних часів і дотепер наш РАЦС у такий спосіб відтворено близько 30 разів.
КОМЕНТАРІ