Черкаський радіозавод, який після прямого підпорядкування Москві і Ленінграду невдовзі став називатися заводом телеграфної апаратури, увели в експлуатацію 1 травня 1967 року. У 1970-ті – першій половині 1980-х ЧЗТА був рідним підприємством для п’яти тисяч виробничників, тобто одним з найбільших підприємств міста. Його продукція – “телеграфні ключі”, антени і цілі комплекси зв’язку, телефонна апаратура та інтегральні телефонні станції, інші високотехнологічні прилади, як на ті часи вважалися вершиною інженерної думки та втіленням – так чи інакше – знаменитої радянської “воєнної якості”. Тобто техніки, апаратури, вузлів, агрегатів до межі простих, а тому й надійних. Можна б поіронізувати, але не дозволяють дані про обсяги експорту радянських озброєнь, і не лише в країни “третього світу”. Розповів чергову історію із життя старих Черкас краєзнавець Борис Юхно.
На відміну від інших підприємств міста, про трудові успіхи ЧЗТА засоби масової інформації ніколи не інформували. Просто тому, що тоді треба було б щось писати і про продукцію. Усе, про що за добрих два десятиліття довідався обиватель, можна було б викласти одним реченням: за заводі прекрасний розарій, на рівні культурно-масова робота і фізкультура, в їдальні передові потокові лінії, в цехах “створені всі умови”.
А ось що в тих цехах вироблялося, по цей бік прохідної стало відомо аж наприкінці 1980-х з початком конверсії. За якихось пару років найзакритіше підприємство стало таким “народним”, що запросто могло б мати власний універмаг. В 1990-ті там кожен міг би придбати протиугонні пристрої для авто і охоронні сигналізації для приміщень, пускозарядку для двигунів і малогабаритні млинки, настільні газові плити і сувенірні гучномовці-”радіо”, врізні замки і рибальські котушки, дитячі конструктори і електронні ігри, закаточні ключі і сушарки для взуття, мильниці і лійки та ще чимало потрібних у господарстві речей які, утім, не давали відчутного економічного ефекту для заводу. Заводу, на якому ще вчора складали стратегічні комунікаційні комплекси, а сьогодні – десятикопієчні прищіпки та набори дюбелів за 36 копійок. Були, щоправда, й “пилорами стрічкові” за ціною 14 тисяч 640 гривень, але скільки їх продаси за курсом “1,8” 1998 року або навіть кризовим “4,1” 1999-го?
…На середину “нульових” в цехах колишнього індустріального гіганта панував такий погромний хаос, що на готових декораціях голлівудці запросто могли б відзняти половину сцен для якогось крутезного технотрилера. Тепер, напевне, чистіше. А є ж ще омріяні дигерами “бомбарі”, бомбосховища тобто, де стояли сейфи з “кондомами”, протизагами тобто і взагалі можна було розжитися безліччю “хабарів” (цим словом у дигерів всього пострадянського простору називаються “дари”, які можна винести з об’єкту: зазвичай протигази, лабораторний посуд, карти, сумки, датчики, таблички). Є здичавіла територія, яку як свій ареал стережуть такі самі здичавілі пси. Чим вони харчуються – невідомо, бо охорона годує лише тих, що біля воріт. То милі такі тузіки середніх розмірів, які без проблем на територію впустять, але вибиратися доведеться з боями. До речі, десь читав, що перший виводок “марсіанських котів”, названих потім девон-рексами, виявили на забутій Богом і людьми шахті в Англії. То хто зна, може й тут щось таке невдовзі заведеться. Якщо ще ні…
КОМЕНТАРІ