Моя колишня казбетська сусідка Федотовна, яка зо пару років тому смренно упокоїлася у віці 90+, а до церкви ходила все життя і перестала, мабуть, лише коли на той “плюс” довелося зважати, розповідала, що при німцях “в тому домі була церковна майстерня”, бо й сама одного разу туди дверні завіси заносила. Тоді бабі Олі було 17 чи 18, тож свідчення цілком певні. Розповів маловідому цікавинку з життя старих Черкас краєзнавець Борис Юхно.
Шкода, що не розпитав більше, але з почутого зрозумів – там священики Свято-Троїцької (Пагорб Слави) або ж майстровиті прихожани лагодили одіж чи виготовляли якийсь інструмент, хоч би й на увесь куток лопати для прибирання снігу (“при німцях строго було”). Одим словом. Головне – все стало на свої місця. Бо доводилося чути майже те саме, але з поправкою на чоловічий монастир. Але який? Свято-Онуфріївський кілометрів за 30 звідси, а від того, що за 10, старообрядців тобто, ще раніше й сліду не лишилося.
Однак, то лише рік та кілька місяців з біографії будинку на розі Хрещатика й вулиці Пушкіна. Будинку геть непоказного, усього лише “місцевої пам’ятки архітектури третьої категорії”, яких у Черкасах, на диво, ще трохи залишилося. Минаю його частенько, та все без інформаційних наслідків.
Головне, що треба знати, – це колишня лікарня Товариства Червоного Хреста. Десь від 1910 – 1912 років організації тут вельми авторитетної, адже її почесним головою був сам міський голова Марко Степанович Кулеш, домовласник і підприємець. Звісно ж, “долучати бізнес” до благодійного фінансування установи такому чоловікові вдавалося без зайвих ексцесів. Тому – “Амбулаторія Товариства Червоного Хреста в місті Черкаси надає медичну допомогу з безплатною видачею ліків всім, хто звертається сюди. Персонал амбулаторії – лікар, фельдшер, акушерка”. Всі вони утримувалися коштом місцевого купецтва, а перші двоє й жили на місці.
Після 1917-го тут все ще була лікарня, але вже одна з двох повітових, потім Черкаської округи. З відкриттям у 1930 році фельдшерсько-акушерської школи будинок перепрофілювали у житловий для викладачів. У повоєнне десятиріччя суттєво для нього нічого не змінилося, а згодом поблизу збудували новий гуртожиток. Старий же поділили на кілька квартир, в подальшому не раз перепланованих-перебудованих, розширених і завужених. Зате фасадом будинок все ще зберігає своє 110-річне лице. Принаймні, його головні риси.
Два дні календаря, кому не набридло.
6 квітня
1967 – ГАЗЕТИ ПИСАЛИ: “Цієї суботи відбудеться закладання центрального міського парку культури і відпочинку імені 50-річчя Жовтня. На честь цієї події відбудеться мітинг й посадка перших дерев. Новий парк займе площу в 47 гектарів від вулиці Можайського до залізничнеої колії. Нині йде розбивка території.
Парк будуватимуть протягом 2 – 3 років. Цього року буде обладнана центральна алея, підведена вода. В спорудженні парку візьмуть участь всі трудящі обласного центру”.
2012 – В районі аеропорту відкрито оптово-роздрібний ринок “Фермерський”.
7 квітня
1935 – В районі Водопарку на площі 11,5 гектарів закладено плодовий сад Черкаського педінституту, нині Дендрологічний парк.
1979 – ГАЗЕТИ ПИСАЛИ: “Генеральний план – основний містобудівний документ, який регулює забудову. Дія нинішнього генплану Черкас мала поширюватися до 1985 року. Але він уже практично вичерпав себе. Кількість населення, зокрема, наближається до передбаченої цифри 250 тисяч. Вичерпано території, намічені до забудови. Місто перейшло до багатоповерхового будівництва.
Все це зумовило необхідність приступити до розробки нового генерального плану для нашого обласного центру. Цим і зайняті нині спеціалісти інституту “Діпромісто” в Києві. Майбутній генплан розрахований на три десятиріччя – до 2010 року. Очікується, що населення Черкас досягне за цей період 400 тисяч чоловік. Новий генплан передбачає дальший інтенсивний розвиток черкаської промисловості, розміщення нових підприємств. Намічається активніша реконструкція міста. Піднімуться сучасні мікрорайони житлової забудови. Нинішнього року київські архітектори представлять готовий план для широкого обговорення громадськістю Черкас”.
КОМЕНТАРІ