Вже помітили “паспорт об’єкту” на паркані біля Будинку торгівлі, де триває будівництво? Так, за кілька місяців у Черкасах відкриють фастфуд світової мережі KFC. Вона спеціалізується на швидкому їдлі з курятини, а що цікаво – була заснована на 10 років раніше свого одвічного конкурента McDonald’s. І якщо в інших країнах дві мало не ворогуючі між собою “фірми”, як то кажуть, “на одному гектарі…” нічого не смажитимуть, то у нас – запросто. Бо Черкаси – то місто без бізнесових комплексів, а “та пофіг!” – наше давнішнє гасло будь-якого інфраструктурного поступу.

Але про фірми далі. При вступі залишається сказати, що цьогоріч як у гастрономічної культури швидкого харчування загалом, так і в окремих її представників зокрема, кілька ювілеїв: тільки встигай відзначати. Може б у травні й відбувалося щось відповідно-гучне у двох наших МD (про другий зазвичай якось забувається, але як згадати – він у ТРЦ LUBAVA), та зашкварний 2020-й для масових святкувань вкрай непідходящий, і ніхто не знає, чим і коли все те скінчиться. Теоретично хіба хасиди, адже вони вже зустріли 5781-й. Чергову цікавинку розповідає краєзнавець БорисЮхно.

blank

Мережі мережами, а швидко й організовано напихатися люди почали ще наприкінці ХІХ століття. То я зрозумів з хронік журналу “Наука и Жизнь”, яка на початку 1990-х передруковувала власні хроніки з далекого минулого. Тож у №36 вересня 1891-го тоді ще тижневик сповіщав про таке:

“В Нью-Йорке входят в употребление “одноминутные завтраки” для деловых людей. Желающий подходит к вращающемуся столу с блюдами и глотает куски по мере их приближения, оборот (и завтрак) длится ровно одну минуту. Диспепсия давно уже составляет народную болезнь в Соединенных Штатах. Новые завтраки могут только усугубить ее. Вообще, это изобретение весьма вредное”.

Коротко кажучи, привіт від гастроентерологів. Ну а диспепсія – то порушення процесів засвоєння поживних речовин у шлунково-кишковому тракті, що супроводжується розладом його функцій. Таке мій старий толмач пише, а пригадується інше: “тщательно пережевывай пищу, этим ты помогаешь обществу”. Можливо, колись Ільф і Петрв не раз стояли в чергах до громадських вбиралень, тож дійшли такого важливого висновку.

А ще мені нагадалося швидке, дешеве й точно здоровіше, аніж теперішнє фастфудівське, студентське харчування у двох франківських точках: “Пиріжковій” навпроти Головпоштамту та “Бульйонній” неподалік базару. Харчівнях без претензій, зате рятівних.

У спеціальних засіках першої височіли купи духмяних, щойно спечених пиріжків різної форми. Деякі їх види нині здивували б: з горохом, кропом, квасолею (все ті, про які казали “і в пузі повно, і в штанях тепло”), рисом, яйцями. З капустою та картоплею – тільки й того, що було там та вціліло дотепер. Ще пундиків усіляких з мармулядами досхочу. Все – хоч з картоплею, хоч з повидлом – від 5 до 8 копійок за штуку. Не раз бачив, як ще до роботи в “Пиріжкову” забігали телефоністки, продавчині, чоловіки з портфелями та інший люд службовий, аби у великі паперові пакети набрати всякого такого десь аж на рубль – півтора. Точно на увесь відділ. Студентський чек зазвичай був значно скромнішим: копійок на 15 пиріжків, ще якісь мідяки витрачалися на гаряче молоко, какао чи “кофе з молоком” у гранчаках. Так-так, маленькими філіжанками франківці пили каву, а стаканами – кофе, і кожен знав, що то абсолютно різні напої. Утім, кофе середнього роду (як мовно, так і по суті) організмом теж вдячно сприймалося. Хоч цикорієве, хоч “Ячмінний колос”.

Щодо “Бульйонної”, то витрачалося там приблизно стільки ж, а частували іншим. Насамперед, зрозуміло, бульйоном. Коштував 6 копійок. Його варили “на кості”, тож м’яса у великих чашках ніхто ніколи не бачив. І мабуть, то на краще. Але – нічого, нормально. Завжди гарячий, наваристий, густо на шару приперчений (кожен сам собі всипав), та з парочкою свіжих “тошнотиків” з лівером, теж по 6 копійок, а за все разом – менше 20-ти.

“Сосисочна” при медінституті, “Піцерія” біля корпусу худграфу – поза форматом. Там менш як з рублем ловити було нічого. До слова, та піцерія із самого початку схибила мою уяву про цю страву, адже піцочка звідтіля вміщувалася на долоні і сильно нагадувала гніздо. Такий собі пиріжок без верху за ціною приблизно 15-ти тошнотиків. Навіть довго опісля вважав, що оригінальна італійська піца має приблизно такий вигляд. Тада, той самий “стид” з матюкливого мемасику, але іншої піци ще ніхто не бачив. До слова, першу “справжню” я скуштував в Кракові. Однак, аж у Черкасах, ще за кілька років, зрозумів, що наша значно “справжніша”. За дивних збігом обставин, директоркою однієї з перших черкаських піцерій стала колишня випускниця істфаку Івано-Франківського педінституту, “комсомолка і активістка”, ім’я якої не згадуватиму, адже згоди не питав.

Першим класичним (хоча як перший може вважатися класичним – не знаю, очевидно згодом з’ясовується) закладом швидкого харчування став ресторан White Castle, відкритий 1920 року Уолтером Андерсоном у Канзасі.Головною стравою в меню Андерсона став бутерброд за рецептом німецьких емігрантів, і як ви здогадалися, йдеться про гамбургер.

А далі був той самий KFC, який ми тут скоро зацінимо. Рік заснування – 1930-й, але повноцінною мережею ресторанів KFC стала у середині 1950-х. Це абревіатура, утворена першими літерами слів Kentucky Fried Chicken, тобто “смажене курча із Кентукі” (чи Кентакі, кому як більше подобається, але з одним “к” на відміну від російської). Заснував її чоловік, знаний в усьому світі як Полковник Сандерс (хоча його військове звання викликає питання навіть у американців). Він уславився найбільшою колекцією рецептів автентичної американської кухні (що називається – “улибнуло”, бо якщо то не індіанська, то європейська), зібраної в усіх штатах. Зупинився на стравах з курятини. Ну а далі – просто феноменально успішний маркетинг.

“Наш улюблений” McDonald’s родом з 1940-го. Того року брати Річард і Моріс Макдональди розпрощалися із голлівудською мрією і в Каліфорнії відкрили свою першу закусочну, орієнтовану в основному на водіїв-далекобійників. Справа приносила посередні прибутки, адже подібні заклади сяяли вогнями мало не через кожну милю. І добре вже зрозумівши, чого тим хлопцям насамперед треба, 1948-го брати добряче все перетелепали. Звільнили більшу частину офіціанток, скоротили до мінімуму меню, а головне – його стандартизували. Все, більше ніяких персональних забаганок. Інгредієнти вже чекають: раз-два, отримуй і хоч тут їж, хоч із собою забирай, але роби то швидко і вшивайся. Все це разом дозволило знизити ціну гамбургера з 30 до 15 центів та близько до того картоплі фрі. Ну й все інше другорядне здешевіло.

Десь під середину 1950-х Макдональди досягли своєї бізнесової стелі, власне подальший розвиток MD їх не цікавив. Чи може просто не бачили, куди далі. І в цьому місці “на арені” з’явився такий собі Рей Крок. А він бачив. Пакетом за 2,7 мільйони баксів викупив у братів все юридичне, при тому суто матеріальне його мало цікавило. Ну і… Заснувавши 1955-го McDonald’s Systems Inc., згодом McDonald’s Corporation, Крок заробив 600 мільйонів з копійками. Якщо 1956-го ресторанів MD налічувалося усього 17, то 1960-го – вже 228, а до середини десятиріччя лік їм йшов вже на тисячі. Не знаю, якою є статистика відвідуваністі ресторанів зараз, але до епідемії щодоби і на всіх континентах у McDonald’s харчувалося понад 50 мільйонів народу.

Насамкінець таке. Могло так статися, що громадяни СРСР скуштували б американські каклєти ще за Хрущова після його візиту до США у вересні 1959 року. І тоді б перші ресторани тут мали б приблизно такий вигляд, як на титульному фото. Але не сталося, не зійшлися в ціні. Як загалом, так і в деталях. Як прив’язати смішний офіційний курс долара до рубля і скільки тоді має коштувати той американський бургер? 5 копійок, чи що? Як бути з Кока-Колою? Одним словом, питання відклали. Але Микита Сергійович затямив: швидке харчування – штука перспективна. При гастрономах почали відкриватися кафетерії…

Пончики і каву Dunkin’ Donuts (раптом ще не скуштували, то шукайте на Хрещатику приблизно навпроти гастроному “Україна”) 1948-го вигадав Уїльям Розенберг, а теперішня назва ще однієї світової мережі з’явилася у 1950 році. Просто торгуючи пончиками у рідному Массачусетсі, Розенберг помітив, що з кавою діло йде краще. Стартап, прямо скажемо, так собі. Але на те він і Розенберг, аби з очевидного зробити величезні гроші.

Сендвіч-мережа Subway. Заснована Фредом де Люка 1965 року. Саме вона, а не MD і не KFC, найбільше представлена у світі. Тобто прибутки менші, зате географія ширша. Фірмовою стравою Subway стали знамениті “сендвічі-субмарини” видовженої форми. На відміну від догматичних ресторанів, тут клієнт сам може напхати в свою булочку чого завгодно, а компонентів – кілька десятків.

Хоч піца – тема окрема, та коли вже зачепився… В контексті одну точно слід згадати. Це Pizza Hut, теж максимально швидка. То вам не наша черкаська будь-яка, яку традиційно треба чекати півгодини будь-де (респект Bakery, пару днів тому “Чотири сири” нам організували за 7 хвилин, і сирів у ній справді стільки й було, а не як в піцеріях при супермаркетах). Так ось, Hut – витвір канзаських студентів Дена і Френка Карні. Вони не прогуляли ті 600 баксів на двох, які їм подарувала мати, а придбали на них захаращену хижу та почали у ній пекти щось таке, що більше нагадувало млинці. Але нічого, їхнім друзям сподобалася і нора, і все, що в ній пропонувалося. 1958-го брати відкрили перший ресторан Pizza Hut…