Наталія Гаврик (на прізвисько “Чекуня” – ред.) змалечку не знала батьківської любові. Матір пішла з дому, коли дівчинці було три роки, а батько – бив, знущався і постійно принижував. Вимагав, щоб Наталя купувала йому горілку. Якщо ж дочка не приносила йому пляшку – він виганяв її з дому. Щоб вгамувати душевний біль і хоча б на якийсь час забутися, 19-річна Наталія вживала алкоголь і наркотики. Ці ж залежності привели дівчину на проєкт “Від пацанки до панянки”. В інтерв’ю журналістам “Про все” черкащанка розповіла, чому не пам’ятає першого дня знімання, чи були заборонені речовини на проєкті та чи допомогло їй шоу змінитися в реальності.
РАНІШЕ ЗНАЙОМІ ЖАРТОМА НАТЯКАЛИ, ЩО ПОРА СТАТИ УЧАСНИЦЕЮ “ПАЦАНОК”
— На проєкт вирішила йти сама чи хтось підштовхнув?
— Вирішила йти без сторонньої допомоги. Як побачила пост у соціальній мережі про набір у новий сезон – тоді й заповнила анкету. Раніше знайомі жартома натякали мені, що пора стати учасницею “пацанок”, однак я не сприймала їх серйозно. Поки мене не запросили на кастинг до Києва, я і сама не вірила, що справді можу когось зацікавити.
— Коли ти зрозуміла, що вже точно будеш учасницею реаліті?
— Коли мене запросили на особисту зустріч із керівником проєкту, шеф-редактором і психологом, я уже десь глибоко в душі задумувалася, що можу стати повноцінною учасницею. З іншими дівчатами розмовляли по 15 хвилин, а зі мною – понад годину. І мені здалося, що я їх зачепила. Мені було соромно, але я говорила правду.
Проте від мене “морозилися” до останнього. Навіть коли приїхали знімати візитку ніхто точно не говорив – затвердили чи ні. Однак після візиту до моєї домівки, знімальна команда побоювалася за моє здоров’я і навіть просила не йти ночувати додому.
Вже коли мене затвердило керівництво, я буквально не знала, що робити. Мені неочікувано зателефонували та сказали, типу “Привіт. Ти завтра до обіду маєш бути у Києві”. І я така – що???
“Я СП’ЯНІЛА ДО ТАКОГО СТАНУ, ЩО МЕНЕ ПРИВОДИЛИ ДО ТЯМИ У “ШВИДКІЙ”
— Пам’ятаєш перший день знімання? Не страшно було розкриватися перед камерами?
— “Чекуня” не пам’ятає першого дня, коли ввімкнули камери. Я йшла дорогою до школи й мене запитували, куди йду. Відповіла, що в школу леді, випила одним махом “чекушку” і все. Я сп’яніла до такого стану, що мене приводили до тями у “швидкій”.
Пам’ятаю, що перед першим завданням нас роз’єднали, щоб ми не бачили один одного і проявили на камеру емоції від першого знайомства.
— Коли ви оселилися в школі леді – на алкоголь та цигарки була повна заборона?
— Так, алкоголь та інші заборонені речовини нам обмежили, однак ми знаходили способи дістати їх.
На “заправках”, коли нас везли на випробування, у нас виходило щось купити. Навіть у перехожих “стріляли” цигарки. Хоча за нами пильно слідкували й потім за такі витівки перепадало всім.
“ПЛАКАЛА, КОЛИ ДИВИЛАСЯ ПЕРШИЙ ВИПУСК
— Тобі тяжко було дивитися перший випуск зі своєю участю?
— Я так плакала. Дивилася і думала, невже це я? Коли показали візитку, мене розірвало. Знову нахлинули всі ці емоції. Згадала, що вдома тоді відбувалося. Я ще тоді зірвалася і викурила кілька сигарет. Хоча я не приховую, що після проєкту остаточно не кинула цю звичку. Але якщо раніше мені було потрібно кілька пачок вдень, то зараз однієї вистачає на тиждень.
— Що ти відчула, коли інші учасниці вирішили вигнати тебе?
— Зараз я майже не пам’ятаю. Згадую, що спустилася сходами, гримнула дверима і пішла. Редактори бігли за мною, питали, що я відчуваю, а я вже протверезіла і зрозуміла, що все так швидко закінчилося. Мені ніхто не говорив, що мене повернуть. Потім зі мною в готелі ще й редактора залишили, бо думали, що я накладу на себе руки.
— Коли тебе повернули на проєкт, які були емоції?
— Мене привезли до школи і я сиділа в автобусі чотири години. Не хотілося ні їсти, ні пити, нічого абсолютно. Навіть коли я всередину заходила, була переконана, що ми будемо знімати синхрони. А потім я побачила викладачів і зрозуміла, що зустріч буде з ними. Вони ще так інтригу довго тягнули, що я думала “Господи, вже або виженіть мене остаточно, або поверніть”. Навіть коли сказали, що мене проведуть, дадуть мені форму, я відчувала себе не у своїй тарілці.
— Проєкт допоміг тобі?
— Проєкт допоміг усім дівчатам, просто дехто не скористався можливістю і втратив усе.
“Я НЕ РОЗУМІЮ, ЯК МОЖНА БУТИ ТАКОЮ МАТІР’Ю”
— Ти намагалася налагодити відносини із мамою, коли вже проходили знімання?
— Коли мені було три роки, моя “мама” (я її навіть назвати так не можу, адже не маю до неї ніяких почуттів), залишила мене. Я жила з батьком, бабусею та прабабусею. Зараз я з нею взагалі не спілкуюся. Коли була на проєкті, була спроба налагодити контакт. Я їй зателефонувала і розповіла, що іншим дівчатам надсилають посилки із дому, запитала, чи не може вона передати щось мені. Вона відмовилась. Сказала, що не повинна цього робити та щоб я просила в батька.
— Ти б хотіла спілкуватися з мамою зараз?
— Чесно, ні. Після розмов із нею я засмучуюсь, бо не розумію, як взагалі можна бути такою людиною, як вона. У неї ще є діти окрім мене, так їх вона віддала в інтернати й ні з ким не спілкується. Вона просто звикла жити лише для себе.
“КОЛИ Я НЕ МОГЛА ЗНАЙТИ ГРОШІ НА ПЛЯШКУ – МЕНЕ ЖОРСТОКО БИЛИ”
— У тебе складні відносини із батьком. З чого все почалося?
— Коли прабабуся померла, він зійшовся з однією жінкою, в якої теж були діти. Вони мене ображали, поки батько був на роботі, били. Навіть коли я йому розповідала про це, він мені не вірив. А коли вже померла бабуся, тоді у мене повністю розпочалося “пекло” вдома. Нова пасія батька постійно накручувала його. Мені ніхто не приділяв уваги. Я відійшла на другий план.
— Він зловживав алкоголем вже у цей період?
— Він випивав, але це не було так помітно. А коли він уже розійшовся із цією жінкою, стало набагато гірше: постійно відправляв за горілкою, не давав грошей, а змушував шукати кошти самій. А коли я не могла знайти гроші на пляшку – мене жорстоко били. Це почалося десь із років десяти. Хоча я розуміла, що сама його до такого привчила, бо коли хотіла піти на прогулянку з друзями, наприклад, щоб він відпустив – я приносила горілку.
“В ІНТЕРНАТІ НАМ ТУШИЛИ “БИЧКИ” ОБ РУКИ ТА ЗМУШУВАЛИ РОЗДЯГАТИСЯ ПЕРЕД ХЛОПЦЯМИ ЗА ЦУКЕРКИ”
— Який найтяжчий спогад із твого дитинства?
— Був момент, коли мама забрала мене із сестрою до себе, щоб отримувати допомогу, але їй сказали, що грошей вона не отримає. І вона залишила нас у своєї матері й вітчима. Він бабусі нашої не соромився, бив по чому вцілить. Особливо сестру. Ми тікали з дому, ховалися під бетонними панелями й там ночували. А після – вони нас віддали до інтернату. Сестру і там дуже ображали, а я за неї захищалася. У мене досі є шрами на руках, які нам залишила вихователька. От вона курила і тушила нам “бички” об руки, щоб ми не кричали. А ми ж кричали ще дужче. І вона ще гірше нас провчала.
— Які ще моменти з інтернату ти вважаєш неприйнятними?
— Коли сестру забирали й вона приносила мені по півцукерки “Джека”, я не розуміла до останнього, чому лише половинку. А потім я дізналася, що вихователька забирала старших дівчаток і роздягала їх перед хлопцями. За “Джеки”. І змушувала з’їдати одразу ж, щоб ніхто не дізнався, звідки вони їх беруть. І от вона удавала, що їх їсть, а сама приносила мені частинку. Мені боляче це згадувати, насправді.
— Як вас забрали звідти?
— Хтось розповів батькові, що ми в інтернаті. Він приїхав і забрав. Хоча нас спочатку не віддавали. Я сама кричала, що не поїду до нього, бо так нас налаштувала матір. Але ж сестру залишили, бо вона не рідна йому. Пам’ятаю, що він дуже горював через це.
“БАТЬКО ЗРИВАЄТЬСЯ НА МЕНІ ЧЕРЕЗ ТЕ, ЩО БАЧИТЬ В МЕНІ МАТІР”
— Як ти думаєш, якщо він все ж забрав тебе і хотів виховувати, чому надалі ваші стосунки не склались?
— Просто він почав пити та дуріти. Він коли вип’є, то у нього “їде клєма”, він уже дивиться на тебе такими очима страшними й все, людину просто не зупинити. Я запитувала у нього постійно – чому ми не живемо, як нормальні люди. І він завжди казав, що винна моя мамка. Він зривається на мені через те, що бачить її в мені.
— Після того, як він зривається, як ви примирюєтесь?
— Так, а як? Він покричить на мене, поб’є, якщо вийде – я втечу. А тоді ж все одно кудись потрібно йти спати. До знайомих піду, але ж постійно у них теж не сидітиму. То я купляю горілку, приношу йому і все. Поки пляшка є, то все добре.
— А якщо не виходило примиритись і піти до знайомих, де тоді ти ночувала?
— По-різному. На горищі, на вулиці. Коли він агресивний і за мною ганявся, то бувало і в лісосмузі. Бо ховалась там і думала, якщо вийду зі сховку, він мене вб’є.
“ДУМАЛА, ВІД КІЛЬКОХ РАЗІВ НІЧОГО Ж НЕ БУДЕ. А ПОТІМ КУРИЛА ТРАВУ ЩОДНЯ”
— Ти називала своїми залежностями, крім батька, ще село та алкоголь. Коли у тебе з’явилася звичка пити?
— Напевно, в років 13. Я виходила просто до друзів і ми одну “слабоалкоголку” на чотирьох випивали й такі п’яні ходили. А з часом випивали одну на двох, потім по пляшці, потім уже пиво, вино і “пішло-поїхало”. Коли я вже кілька разів напилася так, що не пам’ятала нічого, почала розуміти, що я влипла. Мені на ранок розповідали, що я витворяла, а я повірити не могла, що це я! Я магазин розносила, вікна била і тому подібне.
— Ти тільки алкоголь вживала?
— Я уже пила по-чорному, але ще не курила взагалі. А потім, коли мені стало не в кайф напиватись, я спробувала наркотики. Мені й раніше в компанії постійно пропонували. Ну от я один раз спробувала, другий. Думала, що від кількох разів нічого ж не буде. А потім я курила траву щодня. Чекала вже тільки того часу, коли зможу затягнутись. І зараз я розумію, що якби не потрапила на проєкт, то сиділа б десь просто “обдовбана”. І чим би це закінчилося? Передозом?
— Як ти себе виправдовувала?
— Мені ставало легше. Під впливом чогось я забувала все, що відбувалося вдома. Я так думала – зараз покурю і мені буде все одно, що там і як. Не було з ким поділитися тим, що на душі. Я не могла банально поплакатися комусь. Мені було соромно. Накуритися і посміятися з друзями – було простіше.
— Ти намагалася сама зав’язати?
— Коли напивалась, то вранці казала собі – все, більше не п’ю чи не курю. І, як ти думаєш, що я ввечері робила?
— А після проєкту ти припинила вживати?
— Ні. Після проєкту у мене була депресія чи щось типу того. І одного разу я дуже жорстко зірвалася. Це був просто жах, я не розуміла, де я і хто я. У мене були жорсткі галюцинації. Це дійшло до однієї людини, яку я дуже поважаю. І от після розмови з цією людиною – я зав’язала.
— Які у тебе цілі на найближчий рік?
Хочу реалізувати себе. Я завжди мріяла стати масажистом або баристою. І от в планах у мене пройти навчання. А взагалі у глобальних мріях – відкрити свою справу. Наприклад, кав’ярню, бо я дуже люблю каву, особливо її аромат.
КОМЕНТАРІ