Маленька історія про золотоніські одеколони

Та брехня, бо не французи навчили нас “духатися”, а цілковито навпаки. Коли майбутня королева Франції Анна вперше опинилася при дворі Капетінгів, то прикро вразилася тим, що місцеві вельможі – брудні, кашлаті і навіть смердючі (загалом-то ми часто ідеалізуємо західних європейців: багато століть поспіль “в плані гігієни” вони й близько не стояли біля цивілізацій Близького Сходу). Довелося просити, аби при нагоді їй передали побільше ефірних олій та пахучої води, виготовленої київськими ченцями, розповідає на своїй сторінці у “Фейсбук” чергову цікаву історію краєзнавець Борис Юхно.

На кілька наступних століть Русь опинилася спочатку під кочовими, а потім – осідлими азіатами, тож наче вже наполеонівці навертали нас в лоно “культури тіла”. Принаймні, саме їм приписують поширення одеколону уздовж шляху, яким пройшлася армія Бонапарта. Чесно – не дуже зрозуміло, як то могло втілюватися практично. Далі байки про те, що місцеві парфумери (цікаво, де вони взялися, якщо спочатку виготовленням чогось подібного до одеколонів взагалі займалися аптекарі) додали до якогось “базового” французького одеколону три ефірних масла: бергамотове, лимонне та неролі, і так з’явився знаменитий “Тройной”.

Вже отут, при початку, – і перша легенда. Річ у тім, що “Кельнська вода”, праматір усіх одеколонів і власне одеколон (eau de cologne), має 4-6% ароматичних речовин. Одеколон “Двойной” – був такий, теперішня туалетна вода (eau de toilette), – 7-12%, “Тройной” – парфумерна вода, духи (eau de parfum), – 12-20% та, нарешті, “Одеколон №4” – екстракт, концентровані духи (parfum), – понад 20%.

Тож “Тройной” – ніби як оптима, а не марка. Хоча ще до Першої світової мали популярність й туалетна вода, й духи для жінок, і одеколони для чоловіків. Але коли у лавці замовлявся будь-який “тройной”, це означало, що називатися він може як завгодно, але бути власне одеколоном. Першу партію “Тройного” виготовили у “Санкт-Петербурзькій хімічній лабораторії” 1908-го.

Наступний у старому рейтингу популярності чоловічих ароматів – одеколон “Шипр”. Йому теж понад вік і в оригіналі він французький. За задумом парфумера Франсуа Коті, букет мав нагадувати запахи гарячого Кіпру: “Шипр” французькою і є Кіпр. В СРСР цей одеколон потрапив 1938-го, але оскільки ніхто з вітчизняних технологів “острова не нюхав”, то у флакончику майже навмання розпізнали запахи бергамоту, пачулі, лабданума та дубового моху. Дослідники теми зазначають, що ніхто й не намагався змоделювати “Шипр” французький – що було, те й змішали.

У передвоєнні роки цим одеколоном пропахли всі перукарні країни. Його як “запах справжніх чоловіків” вподобали жінки, адже саме “Шипр” став культовим у військових: після гоління ті мало ним не вмивалися. 1950-го у Москві, згодом – у інших великих містах, а ще пізніше – у більшості, з’явилися автомати, які за 15 копійок розпилювали на шанувальника передових технологій три грами запаху, і майже безальтернативно – саме “Шипра”.

“Русский лес” (дубовий мох, кедр, ветівер, пачулі) почали випускати у 1964 році на московській фабриці “Новая заря”. Оригінальний флакон був круглим, випуклим і в коробці, але потім, – як ще чимало чого в Союзі, – нормальний продукт спростили до ширвжиткового рівня. Його поставили на потік у Казані, Миколаєві, Золотоноші та ще двох десятках фабрик країни.

Скажемо про наших. Золотоніський завод парфумерних виробів та ефірних олій був заснований ще 1934 року. До війни він, єдиний у республіці, виробляв ефірну олію з кропу та хвої сосни. Автором розробки рецептури і технологічних умов був сам колектив заводу.

У 1963 році на підприємстві освоїли виробництво одеколонів. Із публікації в “Черкаській правді” від 20 травня 1964 року дізнаємося, що:

“У цьому приміщенні на одній з вулиць Золотоноші завжди пахне квітами. Але це не оранжерея: тут знаходиться цех заводу парфюмерних виробів і ефірних олій.
Підприємство це існує давно, і разом з тим воно нове. Справа в тому, що завод, який раніше займався переробкою м’яти і ніякого відношення до парфюмерії не мав, розширив свій виробничий профіль. Другий рік діє тут парфюмерний цех, який все більше визначає обличчя заводу.
Кілька сот тисяч флаконів квіткового одеколону – така зараз місячна продуктивність цеху. Випускаються, зокрема, “Жасмін”, “Бузок”, “Фіалка”. Цього року буде освоєно випуск ще п’яти нових видів одеколону. До кінця першого півріччя в дію має бути введений новий цех, будівництво якого зараз закінчується.
Кожний одеколон складається більш як з двадцяти різних компонентів. Екстракт золотонісці поки що отримують з Харкова і Миколаєва. А з пуском нового цеху тут самі створюватимуть композиції запахів. Вже зараз золотоніський одеколон іде в різні кінці республіки”.

Були у золотонісців й “іміджеві задуми”, однак до одеколону “Черкаси” справа не дійшла. Та все ж і в цьому сегменті нам є що згадати. Навесні 1987 року вони порадували споживачів шампунем “Черкаський” з лікувальними властивостями, трохи згодом – лосьйоном “Черкаський”, а потім “в кращих традиціях маркетингу” їх об’єднали у один косметичний набір. Підприємство – одне з тих, хто свого часу удостоївся честі випускати продукцію, пам’ятну багатьом як результат “совместного производства”. Ще із середини 1980-х пам’ятаємо “Consul”, “Спартак”, “Теtе-а-Теtе”…