І все ж, педальні машинки мене наздогнали. Надто часто почав натрапляти на фотографії цього, може й найбільшого, матеріального щастя хлопчаків “залізного віку”. Звісно ж, спочатку був той самий “кінь педальний”, але не про нього мова. Цікаві факти про дитячі машинки розповідає краєзнавець Борис Юхно.
З’ясувалося, що в наш час функціонують навіть автоклуби колекціонерів таких раритетів. Давно дорослі, і судячи з усього – цілком успішні дяді, поповнюють свої гаражі “ЗІСами” й “Стрілами”, ціни на які можуть сягати – не повірите – й тисячі доларів. Рівно у стільки обійшовся колекціонерові Артуру Самборському педальний ГАЗ-А 1936 року випуску “на ходу”. Ще один чоловік придбав львівську “Зіроньку” 1957-го “в ідеальному стані” за 600. Колишні власники придбали, та так з невідомих причин вона в коробці й залишилася, а вже їхні нащадки вигідно позбулися раритету.
Вселенська журба колекціонерів – відсутність пропозицій моделей, які у 1960-ті випускали з алюмінію. Більшість “Ракет” свого часу опинилася в пунктах прийому вторсировини, якщо ще раніше їх не “зібрали” піонери. Та так, на шкільній купі металобрухту завжди можна було побачити пару битих кузовів того, що мало б нагадувати справжні маленькі авто.
Машинки реставрують, влаштовують “автосалони”, возять в інші міста, а буває й країни… Здуріти можна. Але якщо хтось подумає, що з тими дядями це вже сталося, то я не ваш однодумець.
До речі, наче вдалося ідентифікувати автомобільчики, увічнені Ігнатом Діаментом 1987 року у Першотравневому парку. Схоже, що це “Радуга” Челябінського кузнечно-пресового заводу, які випускалися упродовж 1977 – 1992 років. За різними даними, таких наштампували від 300 до 400 тисяч, і мало не всі вони поповнили атракціонну складову парків Союзу. Ще на тих фото є щось дуже схоже на баггі “Оренбуржець” з Орська. Чому виробники назвали своє дітище “баггі” – не скажу, але у 1980-ті це слово точно було модним. Тоді ж на донецькому ТочМаші складали позашляховики, схожі на “Дефендери”.
Великий автолюбитель Ігнат Діамент не міг залишити поза увагою малечу з дитсадка Красної Слободи. Діти обкатують “Зіроньку”, першу з яких випустили на Львівському заводі автонавантажувачів у 1956 році, можливо наступного. “Зіронька” – одна з найпопулярніших машинок 1960-х, але прикметно, що Львів славився таким транспортом дуже довго. Остання модель “Львів’янка ДА4-М”, стилізована під “Жигулі”, випускалася з 1980 до 1993 року в кількох версіях: ДАІ, під 2101 (навіть з логотипом ВАЗ на решітці), під 2105, а також гібридні варіанти.
Щодо ціни. Спробую дізнатися конкретніше, але знавці згадують “половину зарплати інженера”, пишуть про 30 – 50 рублів, що надто вже приблизно.
“Історією становлення” не зловживатиму, але в загальних рисах діло було так. Серійно машинки почали збирати у 1934 році на ГАЗі. Первісток із відходів виробництва нагадував дитячу ванночку з лупоокими фарами. Згодом підключився ЗІС, де ще перед війною зробили дуже симпатичного ЗІСа-3, стилізованого під дорослий ЗІС-101.
“Стіла”, “Зіронька”, “Лайка” – перші автівочки Львівського заводу автонавантажувачів, то вже друга половина 1950-х. У 1957 році на Челябінському ковально-пресовому заводі зробили може й найкрасивішу автомініатюру “Урал”, до 1964-го – 70 тисяч штук. Мордашкою “Урал” нагадував “Победу ГАЗ-М20”, а крилами “Форда” 1947 року. З 1956-го на Львівському станкоремонтному заводі налагодили випуск педальних ЗІМів, теж напрочуд симпатичниих “вінтажівок”. Не опечатка, пропоную вважати новотвором.
Дитячі “Москвичі” – окрема сторінка цієї історії. В 1960 році АЗЛК налагодив випуск своєї першої моделі, яка увібрала всі головні риси “Студебеккера-Чемпіон” 1950-го. Другий “Москвич”, тобто “Москвич-2”, випустили 1973 року. В цій прекрасній машинці світилися фари і задні ліхтарі! Зазвичай недовго, але ж. “Москвич-2” став наймасовішим дитячим авто тієї пори. Цілком можливо, що у сквері облради на такому їздив і я…
КОМЕНТАРІ