Упродовж 1899 – 1906 років на основі ухвал Міської думи до проектного плану 1893 року Едмунда Івановського було внесено низку змін та доповнень. 1899-го – щодо приєднання до погосту Соборно-Миколаївської церкви частини Базарної площі в 48 квадратні сажені для будівництва церковно-приходської школи. Того ж року в Черкасах було впроваджено єдину нумерацію будинків. Чергову історію про старі Черкаси розповідає Борис Юхно.
А 1900-го року дума розглянула й ухвалила рішення про включення в межі міста частини вигону на розі Старочигиринської і Дубіївської вулиці (сучасні Шевченка – Пушкіна) під міщанську садибну забудову, мотивуючи це тим, що “площа займає незначний простір і непотрібна місту” (очевидно – в контексті адміністративних та громадських будівель).
1901 року думні клопоталися щодо продовження Лікарняної вулиці (Остафія Дашкевича) по запланній лінії в напрямку до ділянки Київського інтендантського управління для прямого сполучення міста з вокзалом. 1902 року мало місце клопотання з приводу перейменування Новочигиринської вулиці на Гоголівську (сумніваюся, щоб така ініціатива датувалася саме цим роком, очевидно то був 1908-й. А втім – цей анекдотичний випадок вартий окремої розповіді.
У 1908 році в Росії почали готуватися до вікового ювілею Гоголя, автора дуже модного тоді “Ревізора” та колоритних малоросійських повістей. Тож на засідання була винесена пропозиція перейменувати Новочигиринську – бо Старочигиринська вже була, а двох вулиць в одному напрямку не треба – на честь письменника. Гласний Дробот поцікавився: а хто такий Гоголь? Йому відповіли. Начальство на те щось довго бухтіло, мовляв – під ним по положенію теж багато письменників, бо пишуть цілісінький день божий, але ж ніхто не називає їхніми іменами вулиць. Але якщо треба і є вказівка… Так Новочигиринська стала Гоголівською, а з 1923 року – Гоголя. Що прикметно – навіть за окупаційного режиму)
…тож – Новочигиринської на Гоголівську та з приводу включення в межі міста двох ділянок міської вигонної землі біля цукрозаводу і біля межі з Казенним лісом. Ці ділянки були зручні для розміщення домоволодінь робітників і ремонтників, які працювали на цукровому, цегляних та лісопильному заводах. У зв’язку з розвитком торгівлі лісом, що зосереджувалася на ділянці урочища Митниця, вимагалося також збільшити причальну лінію для суден і плотів за течією нижче цукрозаводу.
Інша ділянка, буквально – на “протилежній” території, пропонувалася під дачну забудову. Місця на ній могли бути віддані в оренду або продані у власність за дуже вигідними для міста цінами. Додатково також була включена ділянка, що прилягала до провіантських магазинів інтендантського управління.
У 1903 році погодили планування Гуржіївської (за радянських часів – Рози Люксембург), під яку відходило 100 квадратних сажені від садиби Майбороди та 400 квадратних сажені з кварталу № 6. 1904 року до Черкас приєднали новий вигін біля лісу, також під дачну забудову. У 1908 році місцевим землеміром Петром Дм. Дєєвим був складений новий план міста, в якому враховувалися всі означені зміни після 1893-го. У сітці крварталів позначалися великі садиби та землеволодіння, 1911 року план Дєєва деталізувався в районі полкових розташувань.
Перший по революції проект комплексного розпланування і перспективного розвитку Черкас у 1932 році розробили спеціалісти Київського держінституту проектування міст. Цим планом передбачалося зосередження промисловості біля Дніпра, залізничного вокзалу, рафзаводу. Після війни 1946-роком датований план київського Облпроекту з відбудови й реконструкції Черкас.
А ось наступний Генплан був розроблений вже як на обласний центр. Його автори – архітектори В. Трикаш, А. Ловенгард. У плані було враховано створення водосховища, знесення району Митниця, означені нові промислові об’єкти. Виокремлювалася перспектива нової забудови та благоустрою центральної частини Черкас.
У 1962 – 1965 роках у Київському інституті Діпромісто для молодого обласного центру розробили новий перспективний план (архітектори Е. Мальцев, А. Ловенгард, Е. Костюченко). Він відзначався чітким функціональним зонуванням міста: зона відпочинку, житлова забудова, “зелена смуга”, промисловість. Значна увага в плані приділялася перспективам транспорту. Згідно з проектом інтенсивно реконструювався центр, створювалися нові житлові масиви. Упеше був окреслений майбутній ансамбль площ уздовж головної вулиці, намічені перспективи озеленення міста.
КОМЕНТАРІ