Гадаєте – бувальщина з відкриттям кафе “Хвиля” у списаному на берег судні – то був єдиний випадок, коли транспорт тут послужив “не за прямим призначенням”? Навпаки, 1988-го то сталося, мабуть, востаннє. Ну, тролейбуси з табличками “Екскурсійний”, які вийшли на маршрути у 1982 році і курсували “пам’ятними місцями обласного центру” не в тому числі: як не як – у рейсах, хоч і без номера. Але був у нас й справді оригінальний тролейбус – кафе “Лакомка”. Можливо не всі раніше читали, то ось про нього, розповідає чергову цікавикну краєзнавець Борис Юхно:

blank

“Улітку 1982 року на кінцевій зупинці у Соснівці біля одного з наших траліків з бортовим номером 229 почало якось дивно пахнути. Не мастилом, не специфічною автопилюкою, яку завжди чутно у розпечених салонах залізного громадського транспорту, а… їжею. Стравами, тобто. І хто наважувався з’ясувати, у чому річ, відкривав для себе феномен переродження звичайного міського тролейбуса у щось подібне на вагон-ресторан. Зі столиками, фіранками на вікнах, килимком на долівці. Ну, одним словом. Так і є, кафе на колесах. Придумали його для того, щоб водії могли нормально пообідати, але невдовзі з’ясувалося, що є охочі перехопити щось смачненьке “на природі” й серед пасажирів. Машину обладнали електропіччю, холодильником, термосами. Страви для оригінального пункту харчування готували у кафе “Дніпро”, а на місці лише доводили до кондиції. Історія зберегла навіть прізвища господинь цього оригінального закладу: то були Ганна Нагорна і Ніна Зоря. Отаке-то діло…”

blank

А задовго до тролейбусів “автолайфхаками” стали обладнані вантажівки, згодом – і мікроавтобуси, – “Служби побуту”. Це якщо зневажити фактом наявності у Піонерському парку ще раніше дитячого кінотеатру “на базі старого автобуса”.

Перед 1970-ми нашими селами поїхали машини, в яких на місці або ж забираючи складніше замовлення із собою, майстри ремонтували годинники, заправляли новий тоді “гаджет” – шарикові ручки (навіть в Черкасах дефіцитна послуга, адже Олпостачзбут не завжди забезпечував її виконавців достатньою кількістю пасти), фотографували та проявляли фотоплівки, виконували пам’ятні гравіювання.

blank

Та й це ще не все. Тоді ж на села почали виїжджати пересувні перукарні. А коли затребуваність послуги протестували достатньо, автоперукарні з’явилися… Ну отут краще зацитувати пару рядків із замітки, якій рівно 50 років. Серпень 1968-го:

“В нашому місті з’явилася новинка: автоперукарня. У комфортабельному автобусі обладнано два зали – чоловічий і жіночий. Цю перукарню придбав міський комбінат комунальних підприємств. Автоперукарня працює в місцях скупчення людей, де немає перукарень. Її вже бачили і у Сокирному, і на пляжі, і на Центральному ринку Черкас”.

blank

Звісно, не лише на Черкащині працювали ці та інші “дивні машини”. Підгледівши їх свого часу у Штатах, Микита Хрущов дав вказівку міністерським автопромівцям добре подумати, чим зможемо відповісти. Додумували вже за Брежнєва. Ну та зрештою – діло пішло…