До Всесвітнього дня авіації і космонавтики Суспільне поспілкувалось Миколою Малюком — пілотом черкаського аеропорту. Нині чоловік на пенсії, та й сам аеропорт у Черкасах вже три роки без чартерних польотів, авіафестивалів та прийому приватних літаків.

А все тому, що реконструкція злітно-посадкової смуги досі не завершена: її почали ремонтувати влітку 2018-го року і досі не завершили, розповів у коментарі директор Іван Далібожак.

Микола Малюк — пілот першого класу. За своє життя літав на п’яти типах літаків: Л-410, АН-24, АН-26, АН-22, АН-32 — це найбільше за всіх пілотів у Черкасах. Окрім Черкас, працював у Німеччині, Новому Уренгої, Тюмені та Новосибірську.

Зі слів пілота, літати він мріяв з дитинства, тому коли закінчив навчання у школі, вирішив втілити мрію у життя.

“Вступний конкурс був великим – із 30-ти осіб відбір на вступ пройшло лише троє. Думаю, що допомогло те, що я добре вчився в школі”, – розповів Микола Малюк.

blank
Ще під час навчання зрозумів, поруч надійна команда: “Пілоти завжди між собою були дружніми. А після виходу на пенсію — зв’язки не втрачаємо, як мінімум раз на рік зустрічаємось”.

На питання де найгарніший аеропорт — відповів, що у Санкт-Петербурзі, однак обрав його не за естетикою, тому, що завжди все розглядає з технічної точки зору, а не за красою: “Приземлити літак там можна у будь-яку погоду, не зважаючи на зливу чи туман. Полоса підходу – світлова, тому ще здалеку можна побачити, де потрібно сідати”.

Розповів пан Микола випадок з життя, що найбільше запам’ятався: “Коли летів з Харкова із канадськими пасажирами, вдалось приземлитись настільки тихо і невідчутно, що ніхто на борту не помітив приземлення. Тож коли пасажири помітили посадку, гучно аплодували. Звички аплодувати пілотам при посадці літака у радянських людей не було, тільки в іноземців”, – зауважив пілот.

Хоча, зізнається, за правилами під час приземлення має бути маленький удар. Про зони турбулентності згадує спокійно, оскільки потрапляв у них часто: “Особливо поблизу Львова – постійні грози. Але в таких ситуаціях більше залежить від диспетчера – на радарі видно, де грозова точка, тому диспечтер має повідомити про це пілота”.

Двічі дізнався, як б’є блискавка, однак страшно не було. Пригадує, коли летів з Вільнюса, біля Харкова усі відчули глухий удар у літак. Тоді, по завершенню польоту, екіпаж вийшов повністю мокрий: “А коли летів із Києва – блискавка вдарила в ніс літака так, що навіть відлетіла фарба. Однак якщо прибори працюють – значить летіти далі можна. Літак трясло тоді так сильно, що здавалось відвалиться крило літака, – розповів Микола Малюк”.

Також розповів, що найприємніше в польотах — небо під час сходу чи заходу сонця: вид яскравіший за той, що ми звикли бачити в місті.