Четверту річницю створення батальйону «Черкаси» (військова частина В-2332) відзначали вчора в обласному центрі, повідомляють в ОДА.
blank

З нагоди річниці бійці та ветерани батальйону разом із родинами, друзями, волонтерами зібрались у приміщенні Черкаського обласного центру перепідготовки. Тут поспілкувались, згадали полеглих побратимів, а також отримали почесні відзнаки, грамоти, подяки, подарунки від області й міста

14-ий окремий мотопіхотний батальйон створили в надзвичайно тяжкий для держави час. 12 травня 2014 року військова частина стала окремою бойовою частиною Збройних Сил України. Бойове злагодження пройшла на полігоні «Дівички». Військові завдання виконувала в Одеській області на кордоні з Придністров’ям, в Донецькій області в оперативному підпорядкуванні 72-ї окремої мотопіхотної бригади. Як окремий батальйон виконувала бойові завдання у Волновасі, Новотроїцькому, Ользінці, Богданівці, Старогнатівці, Гранітному. Під час бойових дій тяжкі поранення отримали 58 захисників. 10 вірних синів Черкащини віддали найдорожче – власне життя.

blank

Нині ж військовослужбовці батальйону виконують завдання у військах спеціального призначення: 72-ї окремої мотопіхотної бригади, 1-ї і 17-ї танкових бригад, 26-ї окремої мотопіхотної бригади та у військових комісаріатах Черкаської області.

Привітав бійців перший заступник голови Черкаської ОДА Віталій Коваль:

– Згадались перші місяці 2014-го, коли лишень створювався батальйон. Тоді ми разом із вашими дружинами, матерями, волонтерами та всіма небайдужими взялися допомагати з оснащенням. Водночас саме тоді, у складний для держави час, коли фактично не існувало Збройних сил, як таких, ви з честю і гідністю справжніх нащадків козаків вистояли. І ми вдячні за ваш героїзм, за те, що сьогодні наші діти мають змогу вчитися та в майбутньому розбудовувати країну.

blank

Полковник Микола Радченко, командир 14-го окремого мотопіхотного батальйону з травня 2014-го до лютого 2015-го розповів про те, що батальйон з вересня 2014-го року стояв безпосередньо в зоні бойових дій.

– Спочатку він налічував близько 450 бійців, а потім вже більше 600. Тоді наше головне завдання було – відстояти. Можна сказати, що це була дорога в один кінець, і звісно не всі сподівались повернутись додому. Однак ми вистояли – з думкою про Батьківщину, родину, наших дітей. Й особливо вдячні за підтримку влади і волонтерів, які спрямували всі сили і можливості, аби нам допомогти.