Про те, що жінки нині нарівні з чоловіками захищають рідну землю, нікого не здивуєш. Адже тисячі жінок сьогодні є військовослужбовцями Збройних Сил України. І в кожної жінки, яка пішла на війну, є на те своя причина. Свою історію та чому пішла воювати виданню “Вісті Черкащини” розповіла Альона Косменюк з Тального.

Зараз жінка проходить навчання – злагодження військ на полігоні у м. Яворів Львівської області. Вдома на жінку чекають рідні люди: мама, брат, дві донечки та два маленьких внуки. Звістка про те, що їхня мама йде в армію, звісно, шокувала дівчат і бабусю (маму Альони). Та з часом звиклися, намагаються частіше розмовляти по відеозв’язку та чекають свою любу донечку й матусю у відпустку додому.

– Контракт підписала 30 жовтня 2019 року. Причин на те можна назвати багато. Насамперед – я хочу, щоб мої діти й внуки жили в мирі й спокої. Також забажала змін у житті, захотілося спробувати щось нового, адреналіну, – каже Альона, уривчастим від бігу голосом. Як ми дізналися згодом, брат Юрій Черепенко в цьому теж відіграв неабияку роль – сам військовослужбовець зі стажем, радив і сестрі підписати контракт та йти служити до нього.

Народилася Альона Віталіївна в Тальному у 1974 році. Закінчила школу, пішла навчатися у Тальнівський будівельно-економічний коледж. Потім професійна діяльність – працювала бухгалтером у різних організаціях. У відділі освіти – з 2002 року. З 2019 року, коли пішла служити, освоїла ще одну професію – зв’язківця. Для цього проходила КНБ в Десні та фахову підготовку в Полтаві. Яка професія більше подобається, – сказати затрудняється.

blank
– Бухгалтером я пропрацювала багато років. А зв’язківцем зовсім мало, це повністю нове для мене, – зізнається Альона Віталіївна. – Ясна річ, перейти з життя громадянського на військове – непросто. Важко фізично, морально й психологічно… Почекайте дві секундочки. Зараз, – зв’язок переривається.

– Жінок у нашій військові частині небагато, – почала було вона, як зв’язок знову, як на зло, обірвався. – Іду по полі. Зв’язок поганий, – пояснила. – Нас ніхто не ображає, навпаки, хоч і панує гендерна рівність, та ми маємо деякі привілеї. Нас шанують і цінують. Зі святами вітають, шоколад і квіти дарують, як у мирному житті.

Якщо на пункті постійної дислокації військові живуть у гуртожитках покращеного типу, де є всі умови, то на Сході – там по-різному.

– Чи доводилося жити в бліндажах?.

– По-різному буває, – відповідає, всміхаючись, і додає: – людина прилаштовується до будь-яких умов, навіть до найбільш екстремальних.

Одну ротацію в зоні проведення бойових дій Косменюк вже пройшла – в Донецькій області. Зараз готується до наступної. Та щоб там не було, жінка залишається жінкою: підведені очі, манікюр та підфарбовані брови – обов’язково. Мовляв, знай наших – «тримаємо марку завжди».

На запитання «Що змінила війна?» відповідає коротко:

– Багато чого змінила. Війна – це смерть, це страшно, та я жодного разу не шкодую, що пішла. Я переоцінила моральні цінності. Розумію, що у житті не все дається просто й на блюдечку.