— Найекономніша подорож була до Білорусі. Витратив 300 гривень. З них сотню віддав за торт для дядька. Він — мисливець. Готував нам м’ясо бобра. То смачно, як свинина, — говорить 26-річний Андрій Повстян із Черкас. Проїхав автостопом понад 10 тис. км. Відвідав Таїланд, Грузію, Угорщину, Австрію, Білорусь і Польщу, пише “gazeta.ua”.

— До Мінська поїхали з другом на фестиваль, — продовжує Андрій. — Коли були під кордоном, водій висадив. Поряд тільки траса і голі поля. Здалеку побачили якесь підприємство і кукурудзяне поле. Там вирішили ночувати. Коли прокинувся, мене обнюхувала вівчарка. Поруч стояло троє суворих на вигляд мужиків, один комусь дзвонив. Виявилося, ми ночували біля складів, нас сприйняли за шпигунів і хотіли викликати поліцію. Я пояснював, що ми туристи. Друг встиг зловити машину. Водій сказав, що доки не почує правду, не візьме. Мужиків удалося переконати, його — теж. Він ще півдороги сміявся, коли розказували цю історію.

У Білорусі гостинні та акуратні люди. Самі можуть на клумбах у містах посадити квіти чи дерева. Водій із Бреста розказував, що із сусідами в під’їзді влаштували чергування з прибирання, бо двірник не хотів.

Подорожувати автостопом Андрій Повстян почав у студентські роки.

— Перший раз їхав автостопом із другом у Вінницьку область на зліт велолюбителів, — розповідає. — Такі мандрівники з речей в подорож беруть мінімум: намет, спальний мішок, каремат, воду, трохи їжі, ліки, деякі косметичні засоби і мінімум одягу. Рюкзак не важчий 10 кілограмів. У дорозі ніколи не обманюю водіїв. Говорю, що їду автостопом, грошей не маю. Одного разу сів до діда на старому “Жигулі”. Він думав — заплачу. Як дізнався, що грошей не маю, висадив на трасі.

2014-го Андрій Повстян разом із дівчиною 24-річною Оксаною Бабенко проїхали автостопом Грузію.

— Із Борисполя полетіли до Кутаїсі. З міста у місто переїжджали автостопом, — розповідає Оксана. — Усі водії питали, як в Україні поживає Міхеіл Саакашвілі. Він в той час був губернатором Одеської області. По тону запитання вгадували, подобався він їм чи ні.

Загалом побували в 10 найбільших містах Грузії. Зробили привал на два дні біля Чорного моря, ніжилися у термальних джерелах у Боржомі, ночували на висоті понад 3 тисячі метрів у наметі, щоб побачити, як сходить сонце над Казбеком. На гору піднімалися години чотири. На півдорозі була розвилка. Однією дорогою йти безпечніше, але довше, інша — крута, але дістатися вершини можна швидше. Ми обрали другу. Стояла спека, ми були стомлені. Раптом почули вгорі якийсь шум. Думали, то почало сипатися каміння. Стало страшно. Коли відскочили зі стежки в кущі, повз нас пронеслося стадо коней.

Коли були в містечку Степанцмінда, на висоті 1750 метрів бачили православний монастир. Приміщення маленьке, всередині облущені стіни, але атмосфера сильна. Уночі храм світився, здавалося, що десь між зірками підвішений. Наступного дня поряд з ним бачили гелікоптер, що розшукував туристів, які зірвалися зі скелі. За літо із грузинських гір не вертається більш як десяток людей.

Під Батумі мандрівників підібрав бізнесмен. У місті безкоштовно поселив у свій готель.

— Абдул за чотири години дороги двічі погодував у кафешках, разів п’ять розповів свою біографію, — говорить Оксана. — Познайомив із дружиною й сином, а потім знайшов номер у своєму готелі. Увечері повіз до ресторану біля моря.

Наступного дня поїхали в ботанічний сад. Я прив’язала до рюкзака маленький жовто-блакитний прапорець. Коли стояли на зупинці, біля нас зупинилася машина. Водій спитав, хто ми, звідки і куди їдемо. Коли підвозив до готелю, розповів, що він — грузин, а його дружина — українка. Слухали в машині “Океан Ельзи”.

Після того Абдул проводив екскурсію містом. Показав магазин одягу свого друга, за яким приглядав. У знак гостинності подарував штани. Потім відвіз нас аж до наступного пункту — Кобулеті. На прощання сказав, що його перша любов — з Черкас.

“У Шри-Ланці весь час просиділи в готелі”

Торік у березні Андрій Повстян поїхав до Шри-Ланки. Коли був там, у країні оголосили надзвичайний стан.

— За день до нашого приїзду туристи-мусульмани посварилися з місцевим таксистом-буддистом, — розповідає. — Побилися. Це запустило ланцюгову реакцію. Буддисти спалили мусульманам прилавок, на якому вони продавали сувеніри, а ті заклали бомбу на зупинці. Владі довелося запровадити воєнний стан: скасувати рейси, вимкнути засоби й інтернет. На вулицю можна було виходити лише до четвертої години дня. Ми майже весь час просиділи в готелі. За кілька днів повернулися додому.

Ірина Шевченко