Відчути силу природи, подих свободи від цивілізації, перевірити власні можливості й просто насолодитися краєвидами та чудовою компанією однодумців допомагають черкасцям Геннадій та Інна Дяченки. Такі вилазки на природу вони називають «пішохідним туризмом» і ось уже майже 5 років беруть на себе їхню повну організацію. До всього, не обмежують і вік учасників таких походів, беручи з собою навіть малят. Чому цим займаються і де вже встигли побувати – родина поділилася з Анною Сакун, про що вона пише в своєму блозі.

Інна полюбила походи ще зі шкільних років. Так у першу свою мандрівку вирушила ще у шостому класі. Геннадій же долучився до когорти любителів такого відпочинку в 2009 році, коли вперше зустрівся з тоді ще майбутньою дружиною – Інною. А самостійно організовувати походи почали дещо пізніше.

– Наш перший спільно організований похід відбувся у 2012 році. Тоді Крим ще був «наш»… Ми почали свій рух із Балаклави до Алушти, – згадує мандрівниця.

– Йшли ми над берегом Криму, це був дуже цікавий і мальовничий маршрут. Тоді нас було п’ятеро і ми всі жили в одному наметі, переживали схожі емоції і просто насолоджувалися тією чудовою мандрівкою, – каже Геннадій. – З тієї подорожі невід’ємною частиною нашого життя стала організація пішохідних походів.

Родина згадує, що ще перед сумними подіями в нашій країні встигла тричі побувати на території Криму, після – обмежуються лише Карпатами та планують у майбутньому організувати похід за кордон.

Пішохідні автономні походи («справжні і з рюкзаками!» – як говорить Інна) відбуваються один раз на рік. Зазвичай кожного травня. А ще родина щоліта організовує сімейні «кемпінгові походи».

– Хоча такого поняття в туризмі і не існує, та ми так називаємо ці вилазки. Збираємо родини друзів і друзів друзів, навіть із дітлахами різного віку, і вирушаємо у якесь мальовниче місце Карпат, стаємо там табором і на один день ходимо в гори, паралельно організовуємо різноманітні екскурсії. А ще вчимося жити просто на природі, з тим, що вона нам дає, і без того, до чого ми звикли – гарячої води, наприклад. – говорить Інна. – Так робимо вже п’ятий рік поспіль. Перший сімейний кемпінговий похід був у 2014 році, на який нас надихнула наша подруга Наталія.

Цьогорічний кемпінговий похід у село Пашківці Воловецького району під пильним наглядом родини Дяченків нарахував аж 32 особи разом із дітьми, зокрема побував там і їхній 10-ти місячний син. Перший – близько 18 осіб. Тоді ці сміливці ходили на Говерлу.

– Місце розташування табору ми щороку змінюємо, перед цим ретельно вивчаючи територію Карпат, – розповідає Геннадій. – Я вивчаю карти, вибираю, на які гори краще піти і які там поряд є цікаві місця для відвідування (замки, термальні джерела, водоспади, бункери тощо).

Геннадій та Інна зізнаються, що найперше до організації такого виду відпочинку їх спонукає внутрішня потреба до свободи від тенет міста, а також непереборне прагнення спілкування з природою. Кажуть, це дуже допомагає відключитися думками від тих буденних проблем, які щодня переслідують сучасну людину в місті: пошук грошей, нескінченні зустрічі, робочі питання тощо. Все відходить на другий план, коли ти добровільно відмовляєшся від комфорту, до якого звик, а ще можеш дозволити собі подумати про щось високе, філософське чи глибоко своє душевне – і ніхто тобі в тому не завадить.

– Перебуваючи в поході, ти просто перемикаєшся з буденності на нагальні справи, вчишся жити «тут і тепер». Я, наприклад, перемикаюся на те, щоб усі пообідали, аби у всіх учасників походу був нормальний психоемоційний стан і щоб їм все сподобалося. Гена ж, наприклад, із робочих питань спрямовує увагу на те, якою стежкою і куди піти, як підлаштувати свої плани під погоду, чи достатньо правильно він продумав логістику тощо. І це справді сповнює нас іншими емоціями та енергіями, – зауважує Інна.

Дяченки зауважують, що нові учасники походів приєднуються через «тепле коло», а взаємозв’язки між ними зазвичай стають довірливими і міцними. Своєю чергою, і Інна, і Геннадій на себе беруть чіткі зобов’язання – від задуму і до реалізації (купівля квитків, харчування та забезпечення груповим спорядженням), аби жоден учасник не турбувався щодо оргмоментів, а збирав лише свої речі.

Що потрібно, аби відправитися у подібний похід? Тут родина Дяченків дала одноголосно вичерпний список: найперше це бажання, потім розуміння того, куди і для чого ти ідеш. Решта – знайдеться. Як і кошти – заробляться. У вартість входить, зазвичай, проїзд, проживання, харчування на всі дні, всі види екскурсій, організація проїзду на місці. Для дорослого ціна на такий похід становить близько 2,5 тисяч гривень. Ні Інна, ні Геннадій на цьому не заробляють. Усі витрати йдуть на організацію подорожі. Триває такий похід від 7 до 9 днів, це залежить від того коли і куди їде група. Проте вражень та емоцій під час такої мандрівки набратися можна на роки.

– Природа – це така надзвичайна й незвідана сила. Якщо до неї ставитися нормально, адекватно і з вдячністю, вона тобі відповідає добром, хорошою погодою, а ще – відкриттям якихось нових граней у тобі самому, – кажуть у родині. – Ти відчуваєш енергетику землі, ходиш між деревами, відчуваєш чисте повітря і зустрічаєш тварин. І надихаєшся! Тому такі походи надзвичайно важливі!

Зазвичай люди, які зголошуються на такий кемпінговий похід – це їхні друзі чи знайомі черкаських любителів природи Інни та Геннадія. Тому, якщо вам закортіло відправитися з ними у похід, здійснити давню мрію про ночівлю в наметі чи відчути отой подих чистого і свіжого повітря свободи, вам, для початку, потрібно подружитися із парою. Зробити це досить просто, адже люди вони товариські і залюбки запрошують у свою компанію тих, хто розділяє їхню любов і захоплення природою!