Дворівневому місту з виходом до ріки, та ще й таким довжелезним зрізом, Черкасам “на роду було написано” мати ці нехитрі інженерні споруди. З тієї причини їх, здається, ніхто й не виокремлював із міського простору, а відтак і не заслужили вони згадки у популярних інформаційних джерелах. Розповів чергову історію із життя Черкас краєзнавець Борис Юхно.
Якщо не брати до уваги дощаті конструкції зовсім таки місцевого значення, що з’єднували горішнє місто та той, ще величезний Поділ, у ХІХ столітті, то то перші великі сходи (проклали, поставили, вкопали, звели, збудували, змонтували, встановили, – як вони взагалі з’являються?) ще до війни у панорамній частині Соснівського парку: того, що до початку 1960-х двома частинами ліворуч і праворуч від шляху ширився за мостовим переходом. Вони мали кілька секцій та три оглядові платформи, і тоді, напевне, позиціонувалися як одна з принад парку, інакше б їх не тиражували на тогочасних листівках. Але ще раніше, років так за десять, “два поверхи” Соснівки з’єднувалися доволі оригінальною імпровізацією на тему сходів, очевидно – суто місцевою: униз вела широка крута стежка, але краєм яру – з дерев’яними перилами. Звісно, що дощової пори вона виходила з ладу, тож згодом довелося зробити все, як належить.
Головні черкаські сходи з Небесної Сотні, тоді Леніна, на Гагаріна, архітектори “накреслили” ще 1969-го, при тому – на чотири метри ширшими, аніж вдалися наяв, та до того як ними пішли містяни, минула ще купа літ.
Кам’яні діагоналі Ювілейного парку та ресторану “Славутич” – своєрідні осердя цих, чи не головних, місцевих брендів другої половини 1960-х. Власне як брендів – то й не одне десятиліття по тому, але відкрили їх, само собою – в комплекті зі сходами, – у 1967 та 1969 році відповідно. І хто як, а без них я не уявляю ні того, ні іншого. Дарма, що парк вже не “Ювілейний”, а “Славутич” – то взагалі колективна чиновницька розписка у повній безпорадності. Навіть без терміну давнини.
Мабуть, найоригінальнішим об’єктом цієї категорії став “Штопор” біля готелю “Жовтневий”, тепер “Апельсин”, раніше “Жовтневий апельсин”. Не повірите – від початку експлуатації у липні 1974-го нижня секція гвинтових сходів вже зникла під культурним шаром! Ну тобто можна не вірити в те, що саме під культурним.
Такий подарунок рідному місту зробила бригада Героя Соцпраці В.М. Заболотного. яка загалом-то ударно трудилася на будівництві нових потужностей хімкомбінату, але з власної ініціативи, рекомендованої згори, знайшла час і ресурси для поліпшення життєвого простору земляків.
КОМЕНТАРІ