У жовтні 2018 року в середмісті Черкас розпочалося велике будівництво. Прошу не ототожнювати, це було не те “велике будівництво”, про яке в наші дні сповіщають банери. Так, для нашого міста четвертий корпус ЧНУ став болячкою, чимось подібною до четвертого енергоблоку Чорнобильської АЕС.

Пожежа 24 квітня 1990-го, а слідом десятиліття глибокої заморозки об’єкту. І ось – сталося: по 30 роках неспроможності у вересні його урочисто відкрили. За цей час в Україні змінилося 6 президентів, 20 прем’єр-міністрів, 13 міністрів освіти, а в самому виші – 5 ректорів (із врахуванням того, що один з них обіймав посаду двічі). Та що там, з 1990-го до 2020-го сам заклад пройшов шлях від Черкаського педінституту імені 300-річчя воз’єднання України з Росією – через державний університет імені Богдана Хмельницького (1995 рік) – до національного університету на його ж честь (2003 рік). Чергову черкаську цікавинку розповів краєзнавець Борис Юхно.

Історія корпусу на черкаській вулиці Карла Маркса розпочалася 1930 року з документу за підписом голови окрвиконкому М.О. Левковича. Його перший пункт зголошував таке: “Вітати постанову Наркомосвіти УРСР про перетворення Черкаського педтехнікуму в інститут народної освіти”. А останній четвертий – “Доручити міській Раді терміново вирішити питання про надання інституту народної освіти потрібних приміщень для навчальної мети та інтернату студентів і педагогічного персоналу”.

Але віднайти оті “потрібні приміщення” для 214 студентів першого набору в готовому вигляді видалося неможливим. Тому в липні 1930-го заклад було вирішено будувати “з нуля”. Звісно, у середмісті, на тодішній вулиці Карла Маркса. Та разом нанести нищівного удару по домінуючому в центрі Свято-Миколаївському собору. За поширеною тоді практикою збору підписів в ухвалу закриття храмів відбувся такий собі місцевий референдум, підсумком якого стали 3517 автографів черкащан, які – хто з доброї волі, а хто з примусу, – воліли розпрощатися зі старорежимною попівською спадщиною. У протоколі комісії йшлося про те, що органи освіти занепокоєні сусідством церкви з майбутньою новобудовою інституту. Войовничі богоборці були категоричними: “Это невозможно. Это затруднит нормальную работу последнего”. У 1931 році з собору зняли куполи та переобладнали приміщення під господарські потреби.

blank

До цього моменту будівництво інституту вже тривало повним ходом. Скінчилося воно 1933-го, і це справді символічна нагода повернути корпус до життя саме 2018-го. До речі, приміщення прийняло студентів вже Черкаського державного педагогічного інституту у складі трьох факультетів: результат наступного статусного підвищення, не останньою мірою саме з причини закінчення будівництва бездоганної триповерхівки.

blank

Автором проекту став відомий український архітектор Олекса Повстенко, який у той час спеціалізувався саме на закладах культури та освітянських закладах. У роки війни Олексій Іванович тимчасово очолював Софіївський музей, і саме він врятував Софію Київську від рук радянських мінерів: якось вже йому вдалося вмовити командування не висаджувати в повітря потенційний спостережний пункт, хоч наказ знищувати такі при відступі й обговоренню не підлягав. Пізніше цю бувальщину згадав Олесь Гончар в “Записках на окремих аркушах”.

blank

Архітектор потрапив до концтабору, звідти його звільнили американці, і 1949-го Повстенко виїхав до США. А там, уявіть собі, облаштовував знаменитий Капітолій, будинок Конгресу. Розробляв інтер’єри, проектував підземні гаражі, внутрішній двір, бібліотеку… Ось такий у Капітолія є “брат по батьку” у Черкасах.