Кожен із них планував своє життя інакше: жити в рідному місті на Донбасі, працювати та ростити дітей. Однак війна перекреслила їхні сподівання та відкрила новий шлях. Більшість із них планувала покинути Донеччину лише на кілька місяців. Наше місто було тимчасовим прихистком, а стало другою домівкою. Тепер наші герої живуть в Черкасах. Сьогодні місто складно уявити без їхніх проектів, ідей та активності.

Спецпроект “4 роки в Черкасах” видання in.ck.ua розказує історії п’яти переселенців. Наші герої точно знають, що Черкаси – перспективні, мальовничі та відкриті. І зможуть переконати в цьому й вас.

blank
Сьогодні в Черкасах його знають як керівника громадської організації “Спільнота біженців із Донецька та Сходу України”. Олександр Лавріненко чотири роки тому зрозумів – потрібно реалізовуватися самому і не чекати допомоги від держави. Чоловік згуртував навколо себе активних переселенців Черкас. Сьогодні вони разом відстоюють свої права, організовують соціальні проекти для міста, беруть активу участь у житті Черкас.

За даними “Спільноти біженців з Донецька та Сходу України”, сьогодні в Черкасах зареєстровані близько 4700 переселенців, незареєстрованих – удвічі більше. В Черкаській області переселенців з окупованих територій – близько 13 900.

Футболіст у минулому Олександр Лавріненко мав у Донецьку власний бізнес, що забезпечував родину. З початком військового конфлікту родина Лавріненків планувала перечекати стрілянину на морі влітку 2014 року. Олександр сподівався, що бойові дії триватимуть декілька тижнів. Але з розвитком подій чоловік зрозумів – військовий конфлікт затягується, і задля безпеки родини краще поїхати з Донецька. До Черкас запрошували гарні знайомі, спочатку Олександр перевіз сюди родину, а згодом переїхав сам. Активний чоловік зрозумів: аби досягти успіху на новому місці – потрібно допомагати іншим.

blank

У 2014 році люди не знали, що робити, куди звертатися, як жити далі. Черкаси зустріли привітно, не зважаючи на стереотипи, які склалися про жителів Донеччини. Справді, люди різні сюди приїжджали і так само різні містяни живуть в Черкасах. Але мені пощастило зустріти дуже гарних людей.

У 2014 році ми створили громадську організацію, почали збиратися щоп’ятниці, спілкувалися про проблеми, потреби та інше. Найбільше складнощів було через роботу та житло. На той час у Донецьку середня зарплата була 7000 гривень, а в Черкасах 1500-2500. Орендувати квартиру коштувало від 3000 гривень. Часто житло винаймали по дві родини – і тоді з’являлася проблема з адресною допомогою. Держава визначала всіх, хто проживає у помешканні, однією сім’єю і давала одну виплату на всіх.

Коли ми тільки приїхали до Черкас, найперше, що зробили разом із іншими переселенцями – прийшли до міської ради і запитали, чим можемо бути корисні. Ми тоді поприбирали територію пляжу біля Долини Троянд, вивезли фургон сміття. Відтоді не пропускаємо “суботників” у Черкасах.

Під час війни я став волонтером. Доки сам не зіштовхнувся з бідою, не розумів, як важливо допомагати іншим. Сьогодні представляю інтереси не тільки переселенців у Черкасах, а й на фронті. Це жителі з Донбасу, які сьогодні перебувають в зоні бойових дій, українській армії та добровольчих підрозділах.

Різниця між ритмом життя в Донецьку та Черкасах – дуже велика. В Донецьку все потрібно робити “на вчора”. У Черкасах – справа може “почекати” – це дійсно вражало на початку. У Черкасах розвиваю два бізнеси, займаємося логістикою і транспортними перевезеннями. Знаю багато переселенців, які створили робочі місця для черкасців.

Сьогодні Олександр вважає себе черкащанином, і не уявляє життя без громадської діяльності. Чоловік є також членом спілки підприємців Черкаської області та помічником депутата. Своєю активною позицією Олександр Лавріненко ще раз доводить відому приказку: людина – сама коваль власного щастя.