В Україні громадянка Білорусії Яна Казакова проживає з 2012 року. Була на Майдані, служила в  добровольчому батальйоні «Айдар» у 2014-2015 роках. Наразі проживає в місті Буча Київської області з чоловіком, який також воював на Сході країни. Вона – з числа тих іноземців, які встали на захист України. Проте, каже, воювала не за ідеали, а за справедливість і право на вибір.

Яна зізнається, ніколи не хотіла жити в Мінську. Коли ж вперше приїхала в Київ, їй дуже сподобалося. Так до дівчини прийшло бажання переїхати жити в Україну.

Чи здатна її рідна країна на такий масовий протест, який пережила Україна? За що варто воювати? Та для кого досі війни в Україні не існує? Своїми роздумами дівчина поділилася з кореспондентом «ВиЧерпно» у короткій розмові, будучи проїздом у Черкасах.


На Майдан привело відчуття, що по відношенню до людей чинять несправедливо. «Коли на тебе нападають, потрібно захищатися», — переконана білоруска. «Нормальні люди з нормальною національною ідеєю хочуть нормально жити», — так коротко дівчина описує основне прагнення Майдану, яке і її туди привело у 2014 році.

«Звичайно, мені всі друзі і рідні казали не ходи, і, звичайно ж, я пішла. Мене дуже швидко залучили розливати чай, варити борщ. Мене заполонила ця хвиля піднесення. А ще мене теж завжди дратував цей «великий і могутній російський брат». Білоруси також в своїй більшості не люблять оцю «великороську» поведінку, проти якої виступили українці».

Та чи готові білоруси на такий масовий протест? Пригадуючи події української Революції Гідності, Яна Казакова переконана, що в її рідній країні такі події не мали б місця, такого протестного руху білоруська влада просто не допустила б:

«Якщо планується якась акція, то відразу всі вулиці просто зачищаються. Пригадую, у період майдану, десь у березні я захворіла. Грошей не було і я поїхала лікуватися додому в Білорусь. У мене будинок прямо навпроти Російського посольства, поряд магазин… Якраз в той момент проходила мирна акція «Скажи «Ні» війні з Україною». Коли я пішла в магазин, там уже стояла купа автозаків, «пакували» навіть тих, хто просто зайшов в магазин. Навіть забрали співробітника посольства, попри те, що він показував перепустку і розповідав, що просто вийшов за мінеральною водою з посольства і не збирався брати участь в акції. «Пакують» всіх і забирають на три години до з’ясування особистості. У цей момент перекривають усі сусідні вулиці. Навіть якщо ти десь поруч працюєш, просто проходив повз – забирають усіх. Тобто, за великим рахунком, навіть на мирну акцію немає можливості зібратися. Там налаштовані так: у будь-якій незрозумілій ситуації саджай на 15 діб. Притому, що за час перебування в ізоляторі ти ще маєш і заплатити».

Яна підтримує зв’язки з білоруською опозицією, проте, за її словами, не вірить, що вони здатні масово піднятися на захист своєї держави від загарбницьких апетитів сусіда.

– У білорусів одна мета – скинути Лукашенка, що буде далі – вони не замислюються. Про конкретні кроки, які б покращили життя людей, взагалі ніхто не говорить. Я проти такого: давайте просто підемо і постоїмо зі стягами. Я не молюся за хлопців, не передаю свічки, давайте краще поїдемо на фронт і будемо щось робити. Не вмієш воювати – готуй, копай, лікуй. Роби щось корисне. Є дія і має бути результат. А просто вірити і сподіватися – це пусте, бери і роби, — розповідає про свою життєву позицію дівчина.

Це був перший досвід причетності до чогось настільки важливого. У країні був підйом, віра в перемогу. З таким настроєм багато людей пішли й на війну. Записалася добровольцем в «Айдар» і Яна.

– Я взагалі приїхала в гості в «Айдар», так і залишилася там. Спитали: «Перев’язати сможеш?» — «Зможу». Я не брала участі у бойових діях, але робила, що було треба, — пригадує дівчина.

У містечку, де живе Яна Казакова зі своїм чоловіком, мешкає багато як АТОвців, так і переселенців.

– Досі доводиться чути фрази «Яка війна! У нас немає війни». Розумієш, що це зовсім відірвані від реальності люди. І таких вистачає. Для них такі поняття як Революція Гідності, війна – далекі. Пригадую, ми їздили до волонтерської групи парамедиків «Янголи Тайри», буквально 500 метрів від селища Широкине лунає канонада, стріляють, а вже в кілометрі з іншої сторони чуєш звуки дискотеки. Ось такий сюрреалізм – тут постріли, там дискотека і все на відстані двох кілометрів.

Оскільки Яна одружена з українцем, вона має посвідку на тимчасове проживання. Планує подавати на постійне. А от чи отримає – не впевнена. Тож поки планів на майбутнє не будує.