Ще у передвоєнні роки у парках великих міст почали масово встановлювати садово-паркові скульптури, у 1950-ті вони стали окрасою й черкаських. Власне – одного, центрального: імені 1 Травня. Траплялася ця естетика також у зелених зонах при великих заводах і фабриках. Черкаву цікавинку розповів черкаський краєзнавець Борис Юхно.

Нічого нового скульптори не вигадали, адже амури і німфи біліли на алеях ще дореволюційних садів, але в нові часи такі не вписувалися. Тому з’явилися ідейніші персонажі – робітники, піонери, фізкультурники. У Першотравневому біля входу з Ільїна довго “метала гранату” доволі зваблива гетеошниця, але найвідомішими серед дівчат у трусах і майках були веслярки. Де спочатку стояла наша і чи була вона єдиною – тепер того точно ніхто не скаже, але зараз вона, вже давно безвесла, – за однією з колишніх соснівських дач.

blank

У “Дівчини з веслом” цікава історія. У неї було аж двоє татусів та кілька взірцевих матусь. Перший – Іван Шандр. Йому вже до чверті віку підходило, а він все ще не мав змоги займатися улюбленою скульптурною справою і жив з вуличного співу на Невському проспекті. Набридло, дістало, позичив грошей і чкурнув у Париж. Притерся, обдивився, показав своє бачення і вміння Огюсту Родену, а там й майстерня метра для Шандра відкрилася. Вивчаючи античну скульптуру, зробив безліч власних реплік, і серед них – веслярки.
До більшовицької Росії повернувся вже авторитетним майстром, а тут і пролетарський вождь вирушив з’ясовувати є Бог чи ні. Натуральна скульптура “Ленін в гробу” зробила Шандра головним майстром довоєнної ленініани.

Та менше з тим. Настав час фізкульт-культу і відповідний естетико-соціальний запит, тож Іван Дмитрович дістав паризькі ескізи натурниць, красивих дівчат з вузькими таліями та гожими грудьми. Замовлення для центрального фонтану у московському парку Горького “горіло”, тож одну з моделей швидко перевели у матеріал і встановили такою, якою вона мріялася молодому “парижанину”, тобто голяка. Трапився цей факт випадкового еротизму у травні 1935-го, а вже за місяць – після дикого репету порядних домогосподарок, чоловіки яких почали масово залипати біля фігури, – дівчину, де треба, сяк-так “одягли” у гіпс. Нічого путнього з того тюнінгу не вийшло, доводка читалася навіть премійованими екскурсією в Москву колгоспниками, тож спортсменку етапували у провінційний парк Луганська і її подальша доля невідома.

blank

А ось автором розтиражованої, звичної громадянам СРСР “Дівчини з веслом” став Ромуальд Іодко. За вказівкою строгих товаришів недоречностей, тобто каламбуром – ню-доречностей, позбулися, вдягнувши на героїню типові та єдинонаявні в крамницях країни труси і майку. Ще один варіант – шапочку і купальник: залежно де стоятиме. Змінилося й її тіло: пані стала кремезною, з ледь помітними грудьми, з дорослою зачіскою. Нічого цікавого для зрілих еротоманів, позаяк подібне щастя щодня псувало настрій вдома. Уперше саме таку версію фізкультурниці встановили восени 1935-го на стадіоні “Електрик” у Черкізові, таких баб ліпили й по війні. До слова – тоді ж, у 1930-ті, подібні скульптури масово встановлювалися на стадіонах нацистської Німеччини.

Технологія серійного виготовлення високоідейних робіт відповідного періоду прописувалася у спеціальних кресленнях, які централізовано розсилалися у провінційні художньо-мистецькі установи. Там вказувалися довжина арматурин каркасу, вміщувалися схема їх зібраного вигляду та фото того, що має вийти в результаті. Такий собі конструктор “Зроби сам”.

blank

Часто скульптури ставали центральними елементами фонтанів, і в Першотравневому парку то були “Гуси-лебеді” з каскадного.

Загалом в період розквіту скульптурної культури там налічувалося 12 фігур і композицій, а вціліла лише одна. Вона символізує дружбу молоді різних континентів. Свого часу її встигли прибрати, а тим самим і врятувати, працівники Черкаського Водоканалу. І до слова – не лише її. Тож тепер територію справді Водопарку прикрашає й антична за задумом, але пролетарська за втіленням, “Дівчина з…” мушлею, тацею, городиною – там всього потроху, скульптор остаточно не визначився. Своєю чергою у першій половині 1960-х ця слугувала головним елементом фонтану за облрадою. З часом старорежимна традиція прикрашати “сади”, тобто парки, фігурами остаточно віджила. У новому “Ювілейному”, відкритому 1967-го, жодної такої вже не було. Та й загалом – окрім реальних “видатних діячів” вже нікого не ліпили.