До цієї замітки спонукали кілька фотографій з архіву Василя Страшевича. Комсомольський і Першотравневий парки мали непросту історію їхніх “взаємин”. Двома реченнями – з облаштуванням другого у 1949 році, перший, довоєнний тоді ще Пролетарський сад, почав занепадати, і з цим треба було щось робити. Зробили: Комсомольський офіційно став філіалом Першотравневого, тож відтоді він занепадав вже повільніше. Цікавинку розповідає краєзнавець Борис Юхно.

Спочатку про фото. На першому з них – вхід до Комсомольськтго парку у 1955 році. Приблизно таким я собі його й уявляв, адже так звані “вхідні групи” скрізь виконувалися за встановленим зразком і відрізнялися лише матеріалами. Повоєнний арочний “титул” парку з дерева – якраз для райцентру. Афіша анонсує “Массовое гулянье молодежи” та “Концерт”.

blank

На другому фото – центральна алея парку, праворуч за ажурним штахетником альтанка. Шкода, що лише фрагмент, але можна не сумніватися, що вона була симетрична.

blank

Тепер нам до Першотравневого, але спочатку – до площі перед ним, Першотравневої площі тобто. Вона знаходилася за перетином вулиць Ільїна і Леніна в глибині шкільного подвір’я. На фото видно паркан парку, підпис такий: “Біля СШ №11 дирекція школи вручає значки ГПО учням, вручає Андрій Гуля”. Очевидно, це середина 1950-х.

І останнє : “Літня читальня в Першотравневому парку працювала щоденно”. Без дати, ймовірно це теж середина 1950-х.

А тепер вже про “історію взаємини”. Наприклад, стонадцятий начальственний “тривожний сигнал” з публікації від 26 березня 1957 року.

“Порівняно непоганим місцем для відпочинку черкащан був парк імені Комсомолу, який є філіалом Першотравневого, але він відданий під забудову драмтеатру. Споруда для кінолекторію і естрада його вже зруйновані, дерева частково вирубані, а будівництво театру ще не розпочато”.

blank

Саме так: 1955 року, згідно вимог до обласних центрів, на обох рівнях вертикалі ухвалили рішення про будівництво в Черкасах драмтеатру. Комсомольський як парк вже здавав позиції, то й вирішили перепрофілювати територію. Треба сказати – не без натхнення. Комплекс мав починатися з камерної площі в оздобі ажурних ліхтарів і фонтанчиків, далі – класична будівля театру, за нею – каскадні сходи до набережної. Там – лавочки для “мистецьких бесід”, і гадаю – не лише для них. Але наяв не втілилося.

Так само, як і з картинною галереєю: її теж планували відкривати тут, і вже навіть будувати почали “у простих лаконічних формах” (у державі змінилася архітектурна концепція), але 8 травня 1966 року ті форми прийняли ніяк не замріяних любителів живопису, а теплі компанії. Ви збагнули: в ході робіт галерея переродилася у ресторан “Чайка”. Чому так? Все просто, друга половина 1960-х – справжній “ресторанний прорив” у Союзі. “Плакучая іва” – то десь далеко, а у нас – розширені старі і збудовані нові “Черкаси”, “Колос”, “Зустріч”, “Славутич”… Всі вони звідти, з другої половини 1960-х.

Комсомольський першої половини 1950-х – це танці, лекції, зустрічі з артистами, літературні вечори, самодіяльність. Першотравневий тоді ж – в основному районні, міжрайонні, а згодом і обласні виставки досягнень. І лише 1956-го його спробували зробити класичним парком “культури і відпочинку трудящих”. Не дивно, що спочатку охочих гуляти на колишньому кладовищі було небагато. А що, власне, там робити? Березень 1957-го:

“Отже, єдиним місцем відпочинку дорослих у місті залишився парк імені 1 Травня. Територія його велика, 13 гектарів. Проте вона, на жаль, погано впорядкована, а тому парк не завоював широкої популярності серед трудящих. До відкриття сезону часу залишилося небагато, а роботи ще непочатий край. Треба, насамперед, добре освітлити парк, збудувати кінокамеру, сцену літньої естради, лекторій на 300 місць, раковину для оркестру, павільйони: читальний, для настільних ігор, виставочний, торговельний.

Слід відповідним міським і обласним організаціям приділити, нарешті, серйозну увагу єдиному паркові і допомагати зробити його справжнім місцем культурного відпочинку трудящих обласного центра”.

А “приділивши”, вже наступного року прозвітували: “За минулий літній сезон в найбільшому парку Черкас – Першотравневому проведена значна робота. Прочитано 45 лекцій і доповідей, організовано 55 масових народних гулянь, показано 111 художніх, хронікальних та науково-популярних фільмів, влаштовано 14 концертів. Парк відвідало більш ніж 300 тисяч чоловік.

blank

І так поступово, та ненадовго, цей парк справді став головним міським. Вже 1967-го відкрили Парк 50-річчя Жовтня: живописніший, але тоді ще меншою мірою “розважальний”. Коли ж 1971-го тут почало робити оберти “Колесо огляду”, Ювілейний став значно популярнішим, аніж Першотравневий. Ну, можливо не зразу так, але до середини десятиліття – точно.

А що ж Комсомольський? 1970-ті – не в його активі, колишнє “вогнище культури” повільно, але невблавганно, згасало. І ось у березні 1977-го влада вирішила реанімувати забуту “зону відпочинку”: облаштувати нові прогулянкові алеї, зробити великий оглядовий майданчик з колонами на зразок того, що був у Ювілейному, спорудити декоративний басейн, а вниз до водосховища, прямо з верхньої тераси, прокласти красиві гранітні сходи. Однак, глобальні плани вже вдруге звелися до просіки-алеї, скромного озеленення та заміни лавочок. Щоправда, у червні 1978-го в парк привезли 30-тонну гранітну брилу, аби до 325-річчя Переяславської ради перетворити її на пам’ятник факту написання звідси Хмельницьким першого листа до російського царя.

За рештою позицій замчище окультурювалося вперто не бажало. Ані тоді, ані, як з’ясувалося, ще дуже довго. Єдине, що відносно робило місцину культурним осередком, так це щонедільні зібрання біля “Чайки” колекціонерів. Десь на початку 1980-х, ще школярем , я інколи туди навідувався. Звісно, більше з цікавості, адже грошей на те, що хотілося, майже ніколи не вистачало.