blankПравозахисник Доктор Юридичних Наук, Юридична компанія «Право, бізнес і фінанси», екс-прокурор Черкаської області Віктор Миколенко до Дня незалежності написав відкритого листа брату в Росію.

“Нещодавно ми з моїм двоюрідним братом, який народився і виріс в Росії, стали друзями у ФБ.

З приємністю згадую тебе, мій брате, наше дитинство, літні канікули на Черкащині.

 І тепер я не хочу нав’язувати тобі мої погляди та переконання.  Тільки спробую пояснити в День Незалежності моєї країни – твоєї історичної Батьківщини – чому вже, принаймні, на декілька поколінь забутьте «Росія та України – брати навіки». Так, ми дійсно багато пройшли разом.  В школі ми виросли на російськи класиці, і до теперішнього часу Достоєвський для мене глибше ніж Гюго, Перов драматичніше за Жеріко. Я до цього  часу у захваті від пісень Висоцького, Макаревича і Шевчука. Ми разом пройшли Другу світову війну, Афганістан. Українці отримували такі ж похоронки, цинкові гроби. Кращі представники української нації гнили на сусідній шконці з вашими на лісоповалі в Гулазі. Потім Чечня. Коли старший брат сказав, що вся Чечня головорізи і бандити, ми погодилися. Коли Грозний рівняли з землею, ми промовчали. Коли воювали з грузинами, ми теж стояли в стороні: старшому брату ж видніше… На братську любов можна списати будь-яку підлість. Дай Боже сил тепер не померти від сорому!

 А тепер мільйони наших людей ненавидять «руський мір» за те, що ви прийшли на нашу свіжовимиту підлогу своїми чоботами, гумконвоями, БТРами і «Буками».  За те, що на вулицях українських міст до цього часу, на колінах, ми зустрічаємо цинкові гроби.  Ненавидимо за те, що  чуємо дитячі слова: «Мам, а тато де?» За тремтяче мамине: «На небі». За старечі руки матерів, що гладять фото загиблих синів. За скупі сльози чоловіків – батьків, які тримаються і сивіють. Тихо сивіють. Ненависть в’їлася в наші зморшки, пори, душу. ЇЇ нічим не змити. Скільки часу потрібно, щоб з’явився блиск в наших очах? Тільки не кажи брате: «Их там нет».  Я особисто покажу своїх друзів, з якими навчався в інституті, працював, грав у футбол, і які  відчули все це на собі. В яких на руках вмирали побратими, яких тримали в підвалах і допитували ваші кадрові військові, в яких стріляли чеченці. На їх очах «зелені чоловічки» організовували «референдуми». До речі, про референдуми. А ви ніколи не задумувались провести референдуми в тому ж таки Грозному, Владикавказі, Казані, Далекому Сході?

Більшість із твоїх друзів скаже, що це ж не ми. Може, і не ви, але з вашої мовчазної згоди та, навіть,  заохочення.

Я впевнений в тому, що я б не мовчав, коли б мої співгромадяни організовували вбивства і тортури в Ростові, Бєлгороді чи Калінінграді. Разом з тим я розумію, що вам дійсно важко голосно говорити правду про ці речі.

І на останок. Багато твоїх співвітчизників висловлюються на нашу адресу –  і те у вас не так, і те не в ладу. На мою думку, переважна більшість українців, і я в тому числі, усвідомлюють, що дійсно в нас багато негараздів з економічною реформою, станом доріг, рівнем життя (особливо пенсіонерів), реформою рідної для мене правоохоронної системи, відтоком професіоналів і т. д. Але  для нас є головною теза: «У СВОЇЙ ХАТІ МИ САМІ НАВЕДЕМО ЛАД»!!!  І не потрібно чужими чобітьми лізти на нашу підлогу. Я впевнений, що у нас народжується нове громадянське суспільство з європейськими цінностями. Так, нам потрібно пройти непростий і, на мою думку, тривалий шлях (на жаль все не так швидко змінюємося, як хотілося б), але це наш шлях і наша домівка. Знаю, що Україна буде справді демократичною, правовою, соціальною державою.

Я люблю тебе, брате!

З Днем Незалежності!

Слава Україні! Героям слава!”