«Господи, как скучно мы живем!
У нас пропал дух авантюризма!..»
(«Ирония судьбы, или С легким паром!»)
Жили в Умані два товариша.
Ще з дитинства вони мріяли про моря та корали, уявляли, як будуть їсти суп з черепахи. Збуджені вітром подорож та пригод вони ховалися під ковдрою з ліхтариком, і, затамувавши подих розглядали мапу світу. Минали роки, а мрія не ставала ближчою. Врешті, їм набридло лише уявляти, як вони стануть до штурвалу і шагнуть за край обрію.
Спочатку хлопці намагалися побудувати “Санта Марію”,- а що, у Колумба ж вийшло? Проте, деревини вистачило лише на двомісного плота. Та, чи могла така дрібниця зупинити молодецький запал і пригодницьку сверблячку? А тут до рук ще потрапила стара лоція. – Якого дідька! Це ж знак! До того ж вісімнадцять років гарний вік для мандрів! І вони нарешті зважилися.
Справжні пригоди, це завжди шлях випробовувань. Але, як і у пригодницьких романах вони, розпочалися з перших же кроків подорожі.
Плот був важким, і довелось добряче попотіти і забруднитися аби спустити його на воду.
Вже відпливши, з’ясувалося, що лоцію забули, а як потрапити із Осташівського ставу до Індійського океану без неї ніхто з них не знав. Спробували запитати рибалок, але ті знали де ловити карася, але не уявляли у якому боці “зюйд-зюйд-вест”.
Проте, на цьому труднощі не припинилися, і плавзасіб просто на очах почав руйнуватися. Старий дід, що взяв у них підряд на поставку, виявився шахраєм і втюхав хлопцям замість океанського каната ненадійну конопляну шворку.
Добре, що берегова охорона у вигляді рибалок спрацювала оперативно. Швидкий маневр гумового човна і молодики покинувши напівзруйнованого плота повернулися до берега.
Чи буде ще одна спроба підкорення океану покаже час, а до того, хлопцям довелось давати пояснення Уманським рятувальникам, що примчали для їхньої зустрічі на берег.
КОМЕНТАРІ