В Україні чимало «незвичайних пам’ятників», про які послідовно та регулярно до передбачуваності пишуть черкаські ЗМІ. І при цьому, такі категорично ідентифікуються саме як пам’ятники. Насправді далеко не кожен арт-витвір є пам’ятником за визначенням. Сало, Їжачок в тумані, Дерун, Огірок ніжинський, Білизна жіноча чи та Жаба, що душить, житимуть вічно. А пам’ятник – то вже ніби як увічнення по кончині. Ну а серйозно – пам’ятники встановлюють реальним істотам чи вагомим цивілізаційним штукам, бо не завжди й людям. Все решта – арт-об’єкти: скульптури, інсталяції, композиції. Наприклад, у Києві на Володимирському узвозі стоїть пам’ятник першому місцевому трамваю, який рушив звідси 1892 року. Відтак, вшановано подію та її головну дійову одиницю, дарма що рукотворну. Тож це – теж класичний пам’ятник.
Трохи засмучений тим, що скільки вже сказано про «незвичайні пам’ятники» десь і нічого – для нас про наші, вирішив трохи підрівняти ситуацію. Звісно, такий «рейтинг» суб’єктивний (як і будь-який інший без всенародного референдуму), тож на місця надто не зважайте. Отже – ТОП-10 оригінальних арт-об’єктів Черкащини підготував для “Нової Доби” краєзнавець Борис Юхно.
1. Небесна мелодія (Черкаси)
19 травня нашій повітряній Скрипальці біля обласної філармонії виповниться рік. Не сказати, аби раніше так високо на скрипці ніхто ніде не грав. Наприклад, на даху старого харківського будинку її бронзовий колега робить те саме ще з 2003 року, а з європейських скрипалів взагалі можна зібрати цілий оркестр. Але ж наша тендітна красуня вмостилася на тросі! Заввиш вона 1,6 метри, вагою 150 кілограмів, а сидить дівчина на висоті семи метрів над тротуаром. По свіжому снігу прикольно бачити стежечку дугою: за вітряної погоди люди все ще не ризикують ходити прямо під скульптурою. Одним словом – перекодування простору наяв, тепер навіть філармонія губиться. Автор роботи – київський скульптор Олександр Лідаговський, а подарована вона місту компаніями ТОВ «Сатурн-Холдинг» і ГК «Укравіт». Це перша в Україні повітряна скульптура саме з такою «точкою опори», хоча невелика дивина для Європи. Власне, у Польщі й запозичив ідею один з ініціаторів проекту Олександр Громико.
2. «Що це було?..» (Свидівок)
Ніяк на землю не спустимось. Не візьмуся сказати, що надихнуло Віталія Челепуху на встановлення у Свидівку НЛО. Принаймні, у цьому славному гайдамацько-рибальському селі за 17 кілометрів від Черкас з прибульцями не зустрічалися. Навіть самих тарілок не бачили. От в Рацевому, Тіньках, Умані, Гамарні, Глибочку, Колодистому, та й Черкасах само собою, – бачили, факт. У квітні 1992-го черкащанка Наталія не лише бачила НЛО, але й «увійшла в контакт» з прибульцями. Ну що тут скажеш – пощастило жінці. Не чули тих історій? Нехай ближче до 12 квітня розповім. Здається, що то тепер єдине, що нас поєднує із космосом та космонавтикою. Тож взявся чоловік, і 2010 року зробив міжпланетну тарілку з підручних матеріалів. Відтоді це головна космічно-туристична принада Свидівка, а у першій складовій – усієї області. Не певен, що й в цілій Україні ще десь над селом висне НЛО.
3. Тарас Багатогранний (Христинівка)
Дякувати Богу – Тарас Григорович зійшов із постаменту. І зразу ж перестав бути пам’ятником, адже він і нині «живіший за усіх живих», а не як Ленін.
Річ ось у чому. Нещодавно під час реконструкції площі та дитячого парку в центральній частині Христинівки, там встановили оригінальну арт-інсталяцію у формі величезного багаторганника. На металевих стінках октаедра виконані чеканкою портрети Кобзаря в молоді та зрілі роки, картини з дитинства Тараса. Особливість інсталяції – яскраве кольорове підсвічування. При цьому малюнок з кожної грані дзеркально відбивається на поверхні майданчика довкола незвичайної конструкції. Така Шевченківська арт-інсталяція – єдина в Україні. Ще не бачив, довідався з «Черкаського краю». Але вже цікаво. Тим більш, коли знати, що слідом площу прикрасила скульптура Святого Миколая.
4. Старий Бик (Черкаси)
Ще й ювіляр, йому виповнюється 60. Наша область щойно з’явилася на карті, а на неї зразу ж поклали відповідальне завдання стати передовою у тваринництві, а щоб не на словах – викликати на соцзмагання Київську. Партія сказала «надо» – діватися нікуди. І з 1954 по 1958 рік виробництво м’яса в нашому краї зросло у 4,3 рази. Принаймні, так писали газети, а чи то живою вагою, чи кінцевим продуктом – не уточнювалося.
Отоді й вирішили прикрасити головний м’ясокомбінат області фактурним Биком. Виконав роботу машиніст компресорного цеху Володимир Устименко. За наступне десятиліття разом із Миколою Ірванцем та Іваном Крутієм вони взагалі перетворили територію підприємства на скульптурний парк. Як з тим не боролася патрулями міліція – наш Бик традиційно символізував наближення Великодня. Ще він, як неофіційний символ міста, тиражувався на сувенірній продукції, тодішній новинці хімпрому – поліетиленових пакетах, став емблемою футбольної команди. Тепер просто стоїть і дивиться з-під лоба…
5. Фагот і Бегемот
Щоб із булгаківськими персонажами – й без містики? Та ніколи. Наприкінці 1990-х, коли не те що креативні, а й цілком прогнозовані у творчості митці сиділи без замовлень, зустрілися якось старі друзяки: архітектор Євген Кузаєв і скульптор Владислав Димйон. І ніхто тепер не скаже чому, але надумали втнути саме отих двох шибеників з почту Воланда. Ну не знаю… Особисто у мене вони викликають стриману симпатію. Особливо Бегемот, який лагодить примус. У сільській майстерні робили їх, з чого було. Навіть зі старих батарей. І 1999-го Коров’єв із Бегемотом вмостилися на куті даху «Рубіну», майже навпроти театру. Просиділи там п’ять років, а тоді новий власник ювелірного магазину зажадав від фактичних меценатів платні. Ніби як за оренду.
І Кузаєв демонтував скульптуру. Наступні 11 літ вона пролежала на складі. А потім головний архітектор області Василь Дмитренко запропонував встановити її на Хрещатику, 223 – прямо перед фасадом управління. Таким чином, 1 липня 2015 року Фагот з Котом опинилися на новому місці. Встановили їх так, що через квартал вони дивилися на театр. А за кілька годин він… згорів. Й дотепер не збагну – чому театр?
6. Грайлива Гривня (Черкаси)
Грошина біля Промінвестбанку на вулиці Небесної Сотні унікальна, адже легко «активується». Може у цілому світі небагато подібних арт-об’єктів – таких, які можна рухати, і вам за то нічого не буде. Вважається, коли на молодик нашу Гривню тричі обійти, а потім тричі обернути за віссю, а потім тричі притулитися до неї дупою, то місяць вам видасться грошовитим, а у державі інфляційні показники не погіршаться. Тож будьте відповідальними. Десь у Львові такому громадському надбанню ціни б не було, вже легендами поросло б, а у нас стоїть непорушно. Чи то стоїть не на видноті, чи земляки такі багаті, що й притулитися ліньки.
7. Столична Штучка (Черкаси)
Поява цієї шляхетної пані біля крамниці ювелірної фабики «Столична» на Смілянській у жоден спосіб не анонсувалася. Просто одного чудового дня дама з ХІХ століття завмерла там у очікуванні – і все. Хто така, звідкіля? Аж за тиждень у знайомого антиквара з’ясував: йому сказали, що то – Сонька Золота Ручка, королева криміналу Російської імперії. Були в її практиці й багатоходові шлюбні комбінації, які за раз приносили від 100 до 200 тисяч рублів золотом, були й простенькі крадіжки аби «не втрачати форму». Отак перед носом ювеліра довгими красивими пальцями із довгими красивими нігтями перебирає дрібні неоправлені діамантики, й виносить по кілька штук. Просто знизу ті нігтики змащені медом.
Її скульптурну появу для себе я пояснив просто: вона – оберіг. Як домовичок у помешканні. Мовляв – панове шопенфелери, вітринщики й ведмежатники – я на місці, тож вам тут робити вже нічого. До слова, не все Соня винесла. Сімейна нагода спонукала до обходу ювелірок, то якраз у «Столичній» він і скінчився. Але то вже реклама.
8. Що трапилося в Африці? (Монастирище)
Донедавна все тематично-оригінальне знаходилося здебільшого в Черкасах. Воно й тепер здебільшого, але вже не все. Вже й райцентри можуть похвалитися не самими козаками та гайдамаками, але навіть «області» креативом носа втерти. Отак у квітні минулого року з доброго дива постала посеред центрального скверу Монастирища дивна пара: Жираф і Антилопа. Історію їх взаємин добре пам’ятає той, хто обізнаний із творчістю Володимира Висоцького. Лавочка із серцями та стрілами Амура для закоханих налаштовує на відповідний лад. І нехай композиційно все воно трохи дике, бо за Висоцьким у пари повелося не надто щасливо, не обов’язково на тому зациклюватися. Та й зрештою – любов не те щоб «зла», але непередбачувана. Отак «нечаянно нагрянет» – і хоч що роби. Але то вже з іншої опери.
9. Іди к монахам… (Черкаси)
Ця компанія, вбрана у кобеняки з відлогами та з кухлями в руках, постала біля пивної рестораці «Оскар» при елітній багатоповерхівці між вулицями Пушкіна і Франка, але з бульвару не видно. Зважаючи на столітню традицію пивоваріння у Черкасах – заслужено. Шкода, що із власне колись знаменитим черкаським пінним композицію нічого не пов’язує. Але товариство гарне, просто таки душевне. Та й фотографуватися у ньому зручно.
10. «Главноє – хворма!» (Черкаси)
Моя улюблена композиція. І то лише щоб не бути запідозреним у надмірних смпатіях до Проні Прокопівни та Свирида Петровича, вони опинилися у кінці «топу».
От що не кажіть, а це стопроцентні черкащани. Пригадаймо: спочатку1875 року один наш великий земляк Іван Нечуй-Левицький надрукував міщанську комедію «На кожум’яках», а згодом, 1890-го, відчуваючи певний дефіцит національного репертуару, з дозволу автора інший великий земляк Михайло Старицький адаптував її для сцени і так з’явилася комедійна п’єса «За двома зайцями».
Тож з’ява у травні 2009-го скульптурної пари біля Дому моди Nina Vladi її головних персонажів – обоє були «ще ті» модники – стала не лише корпоративно-обгрунтованою, але й опосередкованим пам’ятником двом видатним літераторам. Популярність Проні та Голохвастова істинно всенародна. Їхні діалоги, нехай і адаптовані під сучасну сцену, кіно, мюзикл зрештою, стали цитатними: «Главноє в чєловєкє нє дєньгі, а натурально хворма, вчьоность!» (та ще зо два десятки). «Ну как можно в этом дурдоме соответствовать моменту?»; «Фуршет – это когда руками? Фуршет – это когда стоя!»
Так, «формат вимагає десятки». Коли б ні, то можна б і продовжити. Бо є ще в Черкасах Русалонька з кримінальним минулим, сонячний годинник «Журавель» (більш знаний як «12 стільців»), дірявий М’яч, з огляду на біографію – нещасний Вареник, красива Пожежна Машина, дві освітянські Сови…
Було б більше, та не всі задуми вдається втілити. В Черкасах ще за радянських часів «злітали» цікаві проекти, тож це традиційно. З останніх таких пригадується «Пам’ятник тролейбусу» 2016 року. Але не лише в обласному центрі буває арт-ануляція. Приміром, 2017-го надумали встановити 9-метрову статую Ісуса Христа… Ні, не в Христинівці. У Звенигородці. Але тамтешній скромний та самокритичний люд вирішив, що то вже перебір. А якщо нема куди витратити орієнтовного мільйона, то краще буде вшанувати знаменитий Звенигородський Сир, з яким тут чи не кожного щось пов’язує. Ну то тепер ні Спасителя, ні Сиру.
КОМЕНТАРІ