Щорічно, вересень для студентів та уманчан дає можливість підзаробити. До Умані з усього світу приїздять понад 30 тисяч паломників-хасидів. Найбільше в цей період потребують працівників на кухнях та в готелях. Ще за декілька тижнів до еврейського Нового Року по місту та в соціальних мережах з’являються повідомлення про набір працівників з погодинною оплатою праці.
Які вони, «хасидські гроші», розбиралась «Вечірня Умань».
Знайомтесь, це Дмитро і він колишній студент. Разом зі своїм товаришем він пішов працювати за оголошенням на одну з найпопулярніших кухонь в районі паломництва.
– Скільки днів ти там пропрацював і як туди потрапив?
– Ми працювали там приблизно 10 днів по 12 годин вдень. По факту потім отримали зарплату у розмірі 2900 гривень, тому що година нашої праці вартувала лише 20 грн/год. Подзвонив просто по оголошенню, як потім виявилось ми потрапиили до одного менеджера. Кожен менеджер за працівника отримував відсоток. Ніяких документів у нас не просили, крім паспорта. Що мене здивувало, ми працювали з харчами і за медкнижку ніхто навіть не заїкався.
– Що входило в твої обов’язки?
– Ми стояли на палатках, де їли хасиди. Наша задача була розвезти всю їжу та розставити її на столах, а після того як вони поїдять, все зібрати. В принципі нічого складного, тому ми і погодились на цю роботу.
– Чи були якісь інциденти під час роботи?
– Пам’ятаю, як один малий хасид вискочив з ножиком на одного з працівників. Все відбулось так швидко, що ми навіть не зрозуміли, чого він схватив той ножик, але, на щастя, нічого не трапилось. Також добре запам’яталось, як вони танцювали на столах на яких і їли, потім постійно кидались їжею. А ще хасиди дуже часто задирались з нами поборотись на руку. Якось їм попався один чувак, який займався цим професійно і він їх чоловік 5 підряд положив.
– Чи слідкував хтось за Вашою роботою?
– У нас були українські бригадири, але їх роль була мінімальною. Все було дуже неорганізовано, бувало таке, що дві години могли нічого не робити, спали на лавках, а потім за 15 хвилин в умовах авралу приходилось все робити.
– Яке твоє враження від паломників, з якими ти мав змогу спілкуватись?
– Ті хасиди, що з Ізраїлю, то вони більш менш були нормальні, а от ті, хто з Європи або Америки, то дивились та відносились до нас, як до скота. Ми їх між собою «мажорами» називали. Але напевно так і було, бо лотки з їжею, яку ми розвозили, для різних хисидів різнились: в одних було багато м’яса, а в інших геть всього по-мінімуму.
– Чи працювали разом з Вами українські дівчата?
– На палатках їх не було, вони були на кухні. То там взагалі жахливі умови. Їм доводилось 100-літрові баняки мити зі шлангів холодною водою. І це лиш те, що я бачив. А ще багато дівчат працювало на складах, де їм за декілька годин доводилось мішками чистити картоплю, моркву, розбирати заморожені продукти та пакувати все це.
– Які твої загальні враження від роботи? Радиш йти працювати?
– Це був цікавий досвід, багато побачив, трохи підзаробив грошей, але вдруге я б ні за які гроші не пішов.
КОМЕНТАРІ