На початку повномасштабної російської агресії проти України багато громадян нашої держави об’єдналися заради спільної мети – перемоги. Волонтери одними з перших прийшли на допомогу та в режимі нон-стоп збирають і відповідають на запити військових. Проте не всі знають, з якими перешкодами їм довелося зіштовхнутися, аби забезпечити наших захисників усім необхідним. Одна з таких проблем – доставка військової амуніції з-за кордону, адже в Україні її просто немає де придбати, пише сайт “Про все“.

Про підводні камені та як їх обходити черкаські волонтери на загал не розповідають. Кажуть, часом бувають ситуації, коли доводиться махнути на власну безпеку, аби допомогти військовим.

– Деякі речі, які допомагають військовим воювати, ввезти на територію України ще той головний біль, – розповідає волонтер із Умані. Просить не називати імені. – Треба лист від військової частини, дозвіл від Міноборони. Тому раніше дехто ввозив таке, по суті, контрабандою. Навіть недавно з моїм знайомим була історія, коли він віз тепловізор і не оформив як слід документи. Його легко могли «взяти» правоохоронці, бо мовляв, невідомо для чого мав товар подвійного призначення.

Деякі товари взагалі важко завезти й через політику щодо війни інших країн.

– Ми шукали тепловізор для ЗСУ і знайшли за кордоном, – згадує черкаський волонтер Євген. – Діставав на 900 метрів. Але коштував 3,5 тисячі доларів. Такий же знайшли в Ізраїлі на тисячу дешевше. Вийшли на волонтерів-дівчат, які звідти возили ліки і попросили, щоб вони привезли його. Вони погодилися, але вже в останній момент зателефонували і сказали, що зробити цього не можуть. Ізраїльські прикордонники б не пропустили, бо тепловізор призначався для військових цілей. Тому іноді важко волонтерити, хоч і треба. Правоохоронцям теж варто не забувати, що зараз війна. Це як історія з клістронами, які таємно вивезли з росії в Україну, а правоохоронці їх вилучили і віддали на ЗСУ лише нещодавно. А могли б допомагати збивати російські ракети ще з перших днів наступу.

Черкаський волонтер Юрій Кулик говорить, що такі речі, як тактичні рюкзаки, перчатки чи наколінники зараз важко знайти в Україні, в основному їх доводиться діставати з-за кордону.

– Те саме з приладами: дальномірами, тепловізорами, оптикою тощо. Цього вже навіть немає у найближчих до нас країнах, наприклад Польщі, тому доводиться шукати далі – в Італії, Франції чи США. Це займає також багато часу. Іноді на доставку якоїсь речі доводиться чекати близько місяця. На даний час я з проблемами перевезення через кордон не зіштовхувався. Нам вся Україна допомагає. Але без волонтерів, напевно, було б важче нашим військовим. Був нещодавно в одному підрозділі, хлопці самі там скуплялись, все, що їм видали – по одній футболці та шкарпетки. Багато кому не вистачає зараз шоломів. Але є й війська, які добре забезпечують, – каже волонтер.

Волонтерка Центру допомоги армії Оксана Савченко займається пошуком та перевезенням автівок для українських військових з-за кордону.

– За кордоном є люди, завдяки яким це все відбувається, якби не вони, у нас би були зв’язані руки – це наші українці, які проживають у Польщі, які почали волонтерити ще з 2014 року. У лютому цього року ми з ними зв’ялися і на сьогодні вже маємо свою “робочу схему”. Але на початку повномасштабної війни було взагалі незрозуміло, як це все реалізовувати, – розповідає Оксана. – Є проблеми з українською митницею. Поляки якось більш лояльно ставляться. У перші дні навіть дозволяли заїжджати машинам з української та з польської сторін на нейтральну територію та перевантажуватися: ми, наприклад, допомагали українцям евакуюватися, а назад забирали якісь вантажі. Але це було буквально у перші тижні й швидко закінчилося “дякуючи” нашим співвітчизникам, які робили не зовсім гарні речі. Перевірки на кордоні присутні і це добре, так має бути. Але наші митники не завжди поводяться коректно.

Також волонтерка каже, що завдяки опції від нашої держави з нульовим розмитненням з’явилося багато проблем.

– Черги це само собою і те, що в тих чергах коїлось. На жаль, деякі люди, прикриваючих війною, робили багато незрозумілих речей і ставлення поляків від цього змінилося. Якщо вони зараз чують фразу, що цей автомобіль переганяють для військових – не дуже довіряють. Ти кожного разу їдеш на кордон і не розумієш, що тобі чекати. Немає ресурсу, на який ти можеш зайти і по пунктах прочитати, що тобі треба. У мене є посвідчення волонтера, документи від військової частини – що ще потрібно, щоб до мене не було питань? Ось це незрозуміло і хотілося б, щоб була одна система, яка б це спростила. Бо немає часу стояти в черзі на нульове розмитнення.

У Городищі через непорозуміння із представниками закону місцевий волонтер більше не хоче займатися благодійністю, розповідає адвокат Олексій Заволокін.

– Німеччина з початку війни напряму постачала на міську раду Городища гуманітарку, – каже адвокат. – Не так давно зайшов вантаж на благодійну організацію. Все було задекларовано. Там же був трансформатор у неробочому стані. Його вивантажили окремо і фура поїхала далі в міську раду. Приходять працівники СБУ і запитують у працівників, що їм передали. А трансформатор де? Нема. Тоді правоохоронці порушують кримінальні справу і проводять обшуки у людини, яка допомагала ще до війни й донедавна. В чоловіка круглі очі, бо трансформатор замовлявся не на міську раду, а на ту ж таки благодійну організацію. А тепер він мусить пояснювати німцям, що тут сталося. Ті не можуть зрозуміти, як таке може бути. Тому цей підприємець тепер зізнається, що не має бажання возити в Україну гуманітарну допомогу.

Черкаський депутат та директор КП “ЧЕЛУАШ” Олексій Мельник, як і багато інших свідомих українців, від початку повномасштабної війни активно почав допомагати нашим військовим. Проте нещодавно працівники СБУ провели в депутата-волонтера обшуки.

blank
– Я разом зі своїм колективом та друзями докладали усіх зусиль для того, щоб забезпечити наших військових необхідним. Проте в Україні не було тієї амуніції, яка потрібна хлопцям: це шоломи, тактичні окуляри та перчатки, спеціалізовані поясні ремені та багато іншого. Тому ми замовляли це з-за кордону, як і багато інших волонтерів. За ці чотири місяці більше трьохсот людей отримали допомогу від всієї нашої команди, – розповідає Олексій Мельник. – Ми також створили добровольче формування територіальної оборони №6, про що свідчать відповідні документи. Як командир цього формування, я старався за допомогою фондів укомплектувавати бійців, які постійно тренуються та готуються до будь-якого розвитку подій, медичним обладнанням, одягом, предметами захисту тощо. Багатьох бійців вже забрали до ЗСУ, деякі з них неодноразово були, а деякі і зараз перебувають на передовій. Частину амініції для добровольчого формування ми отримували від фондів, а частину речей закуповували за власні кошти.

За словами Олексія Мельника, до нього неодноразово звертався один чоловік – Педько А.В. Він представився медиком та говорив, що буде відправлятися на фронт і просив продати йому амуніцію.

– Педько наполягав на тому, що нього є спонсор, який дасть йому гроші. Я пояснював, що ми не продаємо амуніцію і, звичайно, відмовив йому. Він 5 разів приходив до мене з цією пропозицією. Врешті-решт я надав йому номер телефону знайомих, які проживають за кордоном і допомагають купувати саме таку амініцію. Що було далі, ви всі знаєте – обшуки та вилучення мінімальної кількості амуніції: декілька наколінників, навушників, тактичних перчаток, окулярів та дві плитоноски. Також забрали майже 50 аптечок, які передав нашому ДФТГ Ротарі Клуб через Благодійний фонд “Допоможи ближньому Черкаси”. Ці аптечки шили тут в Черкасах. Зрозуміло, що Педько намагався купити у нас амуніцію спеціально з метою провокації. Зараз поширюються чутки щодо торгівлі мною гуманітарною допомогою, але я стверджую, що жодних незаконних дій з мого боку не вчинялося. Хочу наголосити, що незаконної торгівлі військовим спорядженням від мене не було, немає і не буде, – додає Мельник.

Допомогти українським волонтерам міг би чіткий алгоритм дій, як без проблем чи порушень закону перевезти амініцію з-за кордону. Або зробити так, щоб у наших військових магазинах було все необхідне, переконаний депутат Черкаської міської ради та волонтер Віктор Євпак.

– А то все зводиться до того, що такі проблеми спонукають не допомагати, тому що “хороші справи караються”. Було б набагато простіше, якби амуніцію завозила офіційна державна корпорація і всі охочі могли б придбати це у спеціалізованих магазинах. Були часи в березні, коли були відкриті кордони, зараз якось починають “закручувати гайки”, але під роздачу потрапили всі, як і хороші, так і погані. Я розумію, що є люди, які наживаються навіть під час війни. Але є ті, хто щиро, за свої гроші допомагає армії. Я можу говорити за себе та людей, яких знаю, таких як Олексій Мельник, Араік Мкртчян та інші. Ми роздаємо допомогу безкоштовно. У мене є під кожну передачу фотозвіт і свій акт прийому-передачі, також координати всіх людей, яким ми допомогли, щоб вони могли про це чітко сказати, – говорить Євпак. – Знайдіть алгоритм, конкретну формулу, щоб вичленити тих, хто робить погані справи і всі обмеження спрямувати саме на них. Те, що є зараз, це можливість швидко, але не ефективно закривати, а не вирішувати проблему. І, як результат, ми будемо мати військових у зимовій формі влітку, без рукавичок, рацій, касок чи бронежилетів.