Черкаська художниця, майстриня декоративного розпису Анна Веретільник популяризує розпис Середньої Наддніпрянщини. П’ять років тому поставила собі за мету розповісти якомога більшій кількості людей про “зернятка”, “гребінці” і “квіти-яблука”, якими прикрашали скрині, лави й мисники в центральній Україні у 18-19 столітті. Це те, що визначає нашу унікальність і вирізняє Черкащину з-поміж інших регіонів, розповіла Анна Веретільник Суспільному.
Анна розповіла, що окрім викладання, займається творчістю. Особливе місце в її житті посідає розпис:
“Я — майстриня декоративного розпису в спілці народних майстрів Черкаського осередку. Також викладю у Черкаському державному бізнес-коледжі і займаюся фотографією. Багато в мене різних вподобань і намагаюся популяризувати народне мистецтво в усіх своїх сферах діяльності”.
Популяризувати розпис майстриня розпочала нещодавно, а надихнула її зацікавленість іноземців українською культурою:
“Відчуття такого, що наше треба популяризувати прийшло після того, як я з’їздила у 2021 році, напередодні війни, на мистецький форум у Житомирі. Там були представники з Данії, Швеції, Італії, Туреччини. У них було щире зацікавлення нашою культурою, чим ми відрізняємося від інших. Саме там я вирішила, що все те, що ми робимо в нашій спілці — це дійсно вагоме, цікаве. Цікаве не лише нам, а й цікаво поза межами України”.
Своєю місією Анна Веретільник вважає популяризацію саме наддніпрянського розпису:
“Всі знають “петриківку”. Хочеться, щоб і про нашу центральну Україну теж знали, Тому так, це — моя місія, популяризація розпису Середньої Наддніпрянщини”.
Майстриня розповіла, що таке заняття слугує їй за відпочинок:
“Для створення декоративного розпису я роблю білий підмальовок. дають яскравість кольору. Для наддніпрянського розпису характерні круглясті квіти. Коли ти починаєш робити щось творче, то ти заспокоюєшся, рухи стають плавнішими, воно налаштовує на релакс. Я кайфую в цей момент і мені більше не треба”.
Анна Веретільник додала, що мистецтво стало для неї не лише самореалізацією, а й особистою арттерапією:
“Знаєте, коли була ще молодою, у років 20, бо я ж така бабуська зараз, було багато питань: “Та навіщо тобі це”? Якось так воно розбалансовує, а після того, як ти починаєш щось робити, ти зробив одне і думаєш — О, клас! І я зрозуміла, що це для себе в першу чергу суттєво, це розширює твої горизонти, це для тебе особисто як арттерапія”.
Майстриня пояснила, що розпис предметів побуту раніше давав людям емоційного забарвлення:
“Знаєте ж, селяни коли жили в ті часи, важко працювали і тому побут робили, щоб він їх веселив, заряджав енергією. Саме тому скрині мають такі яскраві кольори, насичені, тим паче, що скриня займала одне із центральних місць в українській оселі, так само як і піч”.
На роботі в коледжі її захоплення підтримують, додала Анна:
“Я прямо кайфую від свого життя і дякую, що мене на роботі підтримують, і дають мені час на мою творчість, бо для мистецької людини — це дуже важливо. Студентів не цікавить, що викладач робить методички, купу паперової роботи, заповнює всі відомості і журнали, це для студента — ніщо. А от подивитися на що викладач здатен — оце так!”.
У 2025 році Анна Веретільник стала авторкою посібника з розпису:
“Цьогоріч завдяки підтримці міської влади, видали посібник з декоративних розписів України, там є сім розписів: самчиківський, петриківський, яворівський, таврійський — зараз популярний і новий у нас, є опішнянський розпис — це Полтавщина ну і наш наддніпрянський. Захід України представлений косівським розписом, а ще подруга Олена Галицька допомогла мені відмалювати ескізи. Такий посібничок можна взяти і з дітками провести майстерклас, або їх можна використовувати, як розмальовки”.
Анна Веретільник переконана, що талант має кожен, варто лише пробувати:
“Мені здається, що всі люди народжуються з талантом. У когось більше навичок — у когось менше. І треба любити себе любого. Навіть якщо воно не дуже вийшло, але воно ваше, то воно найкраще. Ви це спробували, ви молодець. Тому — пробуйте щось нове”.
КОМЕНТАРІ