Ця дивна історія трапилася у переддень однієї з перших товариських зустрічей новоствореної місцевої футбольної команди “Буревісник”. Її поява обумовилася тим, що Черкаси стали обласним центром, відтак і постанова від 9 травня 1955 року “О создании областной межсоюзной футбольной команды ДСО “Буревестник” не забарилася. Чергову цікавинку з життя старих Черкас розповідає краєзнавець Борис Юхно.
Тож 6 вересня 1956 року “Буревісник” приймав імените московське “Торпедо”. Пристойно поступився 1:3, але всі Черкаси ще довго відчували післясмак не так самої гри, як події, яка їй передувала. Зрештою, їй судилося стати однією з місцевих легенд без терміну давнини, ще й кількох версіях. Переповім дві, відомі мені від Володимира Ушанова (автора книги “Черкаси босяцькі, хуліганські, бандитські”) та Галини Пріми, черкащанки дуже поважного віку з напрочуд чіпкою пам’яттю, коли йдеться про давно минулі події. Про те, що трапилося вчора, Галина Олександрівна могла й забути.
Отже, розповідь Володимира Павловича.
– Коли Черкасами розлетілися чутки про близький приїзд “Торпедо”, їм далеко не кожен вірив. Куди? Сюди – і “Торпедо” з Едуардом Стельцовим і Валентином Івановим? Однак, сталося.
З аеродрому московські футболісти поїхали в найкращий готель “Дніпро”, а увечері декого з них побачили в ресторані.
Увагу Стрєльцова і Іванова привернула вродлива дівчина з манерами аристократки. По-казбетському вона називалася Алла-Дьора. Справді красуня, справді коли треба, – навіть сором’язлива, але прізвисько свідчило про стиль її роботи: з приїжджими та грошовитими Алла “грала у динамо”.
Стрельцов запросив дівчину посидіти й випити за їхнім з Івановим столиком. Алла погодилася, але вже невдовзі запропонувала обом “легеньку вечірку” у себе в садку. Мовляв – альтанка там, Дніпро, зорі і всяке таке. Дорогою туди компанії “випадково” зустрілася така ж чарівна подружка Алли на ім’я Неля…
Запівніч легендарні Стрельцов та Іванов, відчувши, що з’їжджають з коліщат, почали вимагати показати їм зворотний шлях до готелю. Але дівчата заявили, що відпустять футболістів лише тоді, коли ті заспівають українську пісню. Алла запросила їх випити “на коня” у льоху, біля вина. Гості, яким вже було однаково, спустилися вниз. Алла мала спуститися слідом, однак натомість зачинила за ними важку дубову ляду. У вимушеному полоні Стрельцов та Іванов пробули до ранку, а випустили їх не подружки, а кремезні мовчазні парубки.
Того дня відбувася довгоочікуваний матч. Наші “герої” ледве пересувалися по полю і жодного разу не вразили ворота “Буревісника”. Після від’їзду торпедівців про “патріотичний” вчинок Алли і Нелі во славу черкаського футболу дізналося все місто. Їх ніхто не засуджував…
А тепер інша версія подій, від Галини Олександрівни. Говоримо на веранді її ошатного старомодного будиночку, в інтер’єрі якої давно, і мабуть у назавжди визначеному місці, – радіола, лозова етажерка та високий дерев’яний підвазонник з фікусом. Наші німі співрозмовники – пухкі “плюшеві” фотоальбоми…
– У 1950-ті тут багато на футбол ходили. І я ходила. А коли вже знамениті команди приїжджали, то яблуку не було де впасти. Стадіонів було багато, але ж всі маленькі: п’ять рядів лавок ярусом– і все. Решта глядачів на деревах, парканах або під стадіоном слухають. Колись і московське “Торпедо” приїхало. Ой, історія була! Я вже недавно про неї читала: мовляв, черкаські дівчата заманили Стрельцова і Іванова додому, напоїли й зачинили в погребі. Брехня наполовину. От слухайте, як було. Будинок, де це сталося, стояв неподалік перехрестя Урицького і Котовського. Там жила сім’я Урицьких. Ну співпало так, чи може якісь далекі родичі того Урицького – не знаю. Діти – двоє дівчат, Галя і Світлана. Зі Свєтою я трохи товаришувала, ну вони ж розбитні були страшно, справжні “районні”. Не те щоб гулящі чи питущі, просто такі за вдачею. Обидві гарні, обидві огонь. Одним словом – з казбетського кутка. То запросто й запросили знаменитих футболістів додому. Вже не скажу, на що ті сподівалися, але вони просто перепилися домашнім вином. І у погребі їх ніхто не зачиняв, це вже мені потім Свєтка розказувала…
P.S. А Стрельцов таки “догрався”. І на жодну з кримінальних справ хрущовських часів не наросло стільки чуток, пліток та пащекувань, як на “стрельцовську” про згвалтування. В сучасній Росії зійшлися на тому, що аби позбавити збірну СРСР провідного форварда, її вигадали й куди треба підсунули західні спецслужби. А раніше вважалося, що зі Стрєльцовим так розібралися за бажання залишитися у Швеції (висловлене, до речі, теж напідпитку у вузькому колі). Ну й, нарешті, – найнародніша з версій: вродливого і вже знаменитого Едуарда Стрельцова вподобала дочка першого секретаря Московського міськкому КПРС Катерини Фурцевої, а він на неї ніяк не рагував. Насамкінець – найабсурдніша: футболіст був коханцем самої Катерини Олексіївни. На секундочку – він 1937 року народження, вона – 1910-го. На чомусь там вони зчепилися, і Стрельцов на людях відкрив рота на “саму” на тій підставі, що знав її близько, ще й слів не добирав. Ну не знаю… 1958-го Фурцевій було 48, а якщо про трохи раніші часи, то теж чимало для аж такої помсти. Але його засудили на 12 років, п’ять з яких довелося відсидіти. Причетність Стрельцова до згвалтування так і залишилася не доведеною…
КОМЕНТАРІ