«Ми несемо відповідальність за того, кого приручили», так колись сказав Лис Маленькому Принцу. Цей текст для казкового героя написав французький письменник Антуан де Сент-Екзюпері, згодом він став орієнтиром для людей, які мають хвостатих друзів, нагадує читачам нашого видання сім’я Стоноженків. Родина розповідає свою котоісторію:
“У нашій сім’ї з’явилася кішечка на кличку Муся, коли ми випадково знайшли маленьке кубельце у сараї.
Переїхавши із міста у село, закрутились у турботах, аби упорядкувати нове житло. Тоді так доречно з’явилася пухнаста подружка, то було з ким і поговорити. Коли холод на дворі, клала її до грудей і робила справи в садку. А в теплій хаті могла дозволити їй спати на ліжку, зігріваючи і себе, і її.
Хоч тема конкурсу передбачає розповіді про котів, але не можу не поділитися історією про справжню дружбу кішки та песика.
Справжнє диво трапилося, коли сусідка з чоловіком привезла до свого дому цуценят. Маму-собачку збив водій за кермом машини, а малечу вони знайшли і вирішили не залишати на призволяще. Виходили поранену собаку, а діток-цуценят роздали небайдужим людям. Одного щасливчика забрали і ми. Назвали цього маленького колобка – Боня. Такий кумедний був, а Кішка-Муся, яка на той час мала кошенят, прийняла його за свою дитину. Трохи інакшу на вид, але таку ж рідну. Облизувала його, як і кошенят, їли вони всі з однієї миски і дивилися ми на це, невтомно милуючись.
Підростав Боня, і не зважаючи на те, що був звичайним двірняжкою, розумів людську мову та вивчив безліч команд. Носив м’ячик, знав команду «дай лапу», «сидіти», «гуляти», а ще оригінальність – чуючи ім’я членів родини, біг до того, про кого йшла мова. Коли чоловік їхав у місто і не було його декілька днів, сумно чекав біля паркану, прислухаючись до звуків автобуса.
Та якось сталося, що захворів Боня. У лісі, де ми часто гуляємо, підхопив кліща. Яке ж то було горювання для усіх нас. Але добре, що зять – Андрій повіз нас у Смілу (де ми познайомилися із чудовим лікарем-ветеринаром) і таки врятували нашого друга.
Коли приїжджають діти, то він так радіє, аж не віриться, що тварини можуть так виражати емоції. А влітку терпляче дозволяє трохи загравань від онуки Соломії.
Коли ми були у мандрівці і після двох тижнів повернулися, то від радості аж плакали очі нашого песика. Така вразливість і чуйність, що не передати і словами.
Велика справа – піклування про друзів менших. Вони таки вчать нас любові та уваги, тому що самі готові віддати свою щиру вірність”.
А ми нагадуємо, що ваші власні котоісторії та фото улюбленців ми чекаємо на електронну адресу: dzvin.media@gmail.com. Читачі сайту та газети зможуть взяти участь у голосуванні за найкраще фото котиків та історії про них у останні два тижні лютого 2022 року. Підсумки ж нашого конкурсу підведемо 1 березня, коли відзначається Всесвітній день котів. Переможці котоконкурсу отримають призи від спонсорів.
КОМЕНТАРІ