blankЯкщо йти вулицею Шкільною в Тальному, то наша хата праворуч. Раніше, як ще була жива мати, вона зустрічала мене, сидячи на лавочці. Щоби не тратити даром часу, чистила картоплю на обід.

Позавчора приїжджаємо з 15-річною донькою з Черкас. Нам із Світланкою боляче дивитися у той бік. На лавці одиноко сидить старий сліпий кіт.

За фотографіями цієї лавки можна написати історію родини. Вдома я сідаю гортати старі альбоми.

Ось повні сил дід з бабою читають біля новозбудованої хати свіжі газети. Наступне фото – вся родина в зборі: тітки, дядьки, племінники. Є навіть двоюрідна тітка Леся з Німеччини разом із чоловіком. Йозеф Робіне був німецьким комуністом і мером міста. Однак мій дядько Стасик – молодий високий поляк і чоловік тітки Галі – на протилежному боці фото. Дядько воював в Армії Крайовій й потрапив у полон. Там добряче натерпівся. Тому родича-німця не любив. Волів ставати від нього подалі.

– У німця в шафі досі висить мундир із Залізним хрестом, – стверджував, хоча в гостях у Робіне ніколи не був.

Ось у березні 1965-ого моя баба вже після інсульту сидить одиноко на лавці. Хтось турботливо поставив підставку для ніг, щоби не змерзла. У квітні її не стане.

Я з’являюся на фото в 1970-ому. Трирічний сиджу в потішній світлій тенісці й дриґаю ногами. Мама – молода й гарна посміхається поблажливо. Біля неї – мій двоюрідний брат Андрій із майбутньою дружиною Валентиною. Він знайшов чорняву болгарку аж під Маріуполем.

А ось в піонерському галстуку граюся на лавці з котом. Хата вже обкладена цеглою з пофарбованими підвіконнями. Фарбував я, тому безбожно заляпав усе довкола.

Остання сторінка й останнє фото мами. Після інсульту вона сидить на тому ж місці, де сиділа бабуся. Старого вікна вже немає – є нове, пластикове. Іра – моя старша донька ніжно взяла її за руку. Мамі лишається жити лічені дні.

Я здригаюся від стуку у вікно. Поки гортав альбоми, Світлана на лавці почистила картоплю на обід.