Євгенія Орлова приїхала на Тальнівщину разом із сім’єю влітку з Чорнобаївки Херсонської області. Про те як проживали під обстрілами, понад два місяці, переховувалися у підвалі, згадує зі сльозами на очах. Та все ж виїжджати, каже, спочатку не планували, надіялися, що все налагодиться за короткий час. Спочатку переїхали у більш затишніше місце до доньки, у заміський будинок. Однак там жити теж було неспокійно, розповідає видання “Вісті Черкащини“.

– Після того, як у населений пункт почали неодноразово приїжджати окупанти на БТР-ах з обшуками, ми вирішили виїжджати. Тоді зрозуміли, що потрібно вберегти всю родину: і доньку, і внучку, і внука. Ми зібрали речі, забрали одного нашого домашнього улюбленця – собаку, а іншого довелося залишити там, бо він дуже великий, тому до нас в машину не поміщався. Зараз сумуємо, але за ним там доглядають, ми пересилаємо кошти йому на корм, – розповідає Євгенія Олексіївна.

Раніше, зі слів нашої співрозмовниці, вони проживали у Херсоні, а потім вирішили купити будинок, куди й переїхали чотири роки тому. Якраз, каже, тільки все відремонтували і тут трапилося таке нещастя.

Родина переїхала в Мошурів на Тальнівщину, де раніше гостював їхній син і мав тут знайомих, які й знайшли житло пані Євгенії та її сім’ї.

– Нас зустріли тут, як рідних. Ми навіть не очікували такого. Це було дуже приємно і чуттєво. З власницею будинку ми в дружніх стосунках. Те, що можемо, все допомагаємо. Підтримували її, як могли, коли у неї загинув син, Герой-Захисник. Я ж сама мама, розумію, як все це боляче і тяжко, тому намагалася допомогти їй, – розповідає пані Євгенія.

Восени вони допомагали господині поратися на городі та по господарству, а взимку такої роботи менше. Тому наша співрозмовниця каже, щоб відволікти себе від негативних думок та постійної тривоги, вона почала займатися творчою роботою, якою й займалася у рідному домі. Продовжила реставрувати ляльки, шити їм одяг і навіть в’язати іграшки власноруч. Розповідає, що облюбувала цю справу років три тому, коли допомагала внучці виконати завдання з трудового навчання. Та потім, зізнається, що їй дуже сподобалося і вона активно почала займатися цим сама. Пропонувала свої роботи на продаж, популяризувала їх у соціальній мережі. Пригадує, як відправляла замовлення в різні міста України.

Більшість лялечок вона шила за допомогою швейної машинки, яку їй довелося залишити вдома. А тут взялася за в’язання іграшок, бо не було такої машинки під руками. Та все ж, каже, не втрималася і нещодавно придбала собі невеличку. Тому зараз знову продовжує шити машинкою. Окрім того, власноруч виготовила два чайних будиночки, в яких, як розповідає, можна зберігати пакетики з чаєм.

Жінка зізнається, що нині не продає свої вироби, бо не має замовлень, але із задоволенням робила б це. Вона щиро вірить в те, що скоро зможуть повернутися додому. Обов’язково тримають зв’язок із знайомими, які залишилися проживати у Херсонській області. Поки що не поспішають їхати у рідний дім, бо знають, що там ще неспокійно, тривають обстріли. Каже, коли спілкується з кумою, яка живе неподалік Антонівського мосту, то чує вибухи.

– Ми неймовірно вдячні за гостинність, за те, що тут познайомилися з хорошими людьми і дуже дякуємо їм за підтримку. Щиро віримо в Перемогу і дякуємо кожному військовому за захист, – каже Євгенія Олексіївна.