“Наши люди в булочную на такси не ездят!” Хто не чув? Доречно нагадати, що цей, як і десятки інших кіношних афоризмів, до своїх стрічок вигадав сценарист, великий дотепник і життєлюб родом із Золотоноші, Яків Костюковський (1921-2011). На Черкащині минуло тільки перші сім літ його довгого і успішного творчого життя, та свою найменшу батьківщину Яків Аронович ніколи не забував. Востаннє відвідав Золотоношу за чотири роки до смерті… Про те, свою історія краєзнавець Борис Юхно розповідає не про кінофільми, а про таксі.
Саме таксомотори відкрили у Черкасах еру громадського транспорту! Ще 1913 року така собі підприємлива міщанка Вільгельміна Цетнерович виклопотала у міської думи дозвіл на “автомобілі для їзди по годинах”. Машин у Юліанівни було аж шість, пригнали їх сюди аж з Одеси, а катали вони заможників по 1,5 – 2 рублі за годину залежно від класу автівки. Захмарна ціна задоволення: поденний роботяга на пристані не завжди й рубля заробляв.
…То куди ж наші, хоч би й черкаські люди, їздили на таксі і скільки це коштувало? Скільки машин із шашечками обслуговувало жителів обласного центру? Статистику в Союзі шанували, і хоч вона тоді трохи прибріхувала, утім як нині – не брехала навпрошки, тож загалом “можна вірити”.
На початок 1972 року таксомоторний парк міста налічував 200 машин. Це були “Волги” і зовсім небагато “Москвичів”, їх першу партію вивели на шляхи лише наприкінці року попереднього.
Дирекція місцевого автопідприємства 23001, а простіше – таксомоторного парку, час від часу інформувала містян про систему організації своєї роботи. З повідомлень випливало, що відстань перевезень обмежувалася населеними пунктами Мошни, Нечаївка, Вергуни, Медведівка, Боровиця, Чехівка, Ірдинь, Золотоноша та станція ім. Шевченка за Смілою. Громадяни винаймали таксомотори в порядку живої черги на стоянках. Такими тоді були залізничний вокзал, центр (на вул. К.Маркса, 30 – біля контори таксопарку), аеропорт, Центральний ринок (на вул. Леніна), на розі вулиць Рози Люксембург і ХХ Партз’їзду (тепер проспект Хіміків), готель “Турист” у парку 50-річчя Жовтня. У весняно-літній період машини базувалися ще біля Річпорту, а у ярмаркові вихідні – у Дахнівці.
Ще, вгледівши “Волгу” із зеленим вогником у куточку лобового скла, можна було класично підняти руку: із шансами приблизно 50/50 таксист би вас “підібрав”. Або, подзвонивши на номер 2-20-74, викликати таксомотор під будинок.
Слідом набирали чинності купа норм і правил. По-перше, замовник мав би це зробити не менш як за півгодини до обумовленого часу подачі і не більш як за дві доби, але тоді йому слід було б оформити письмове замовлення у конторі. По-друге – сплатити за цю послугу комісійний збір, 20 копійок, і бути готовим до того, що у випадку відмови від замовлення доведеться сплатити ще стільки ж, а якщо таксі вже виїхало на виклик – то й за відстань, яку проїхала машина за показниками таксометра. Окрім зазначених тарифів основними були такі: 10 копійок – за посадку, 10 – за кожен кілометр шляху, 50 – за простій до 30 хвилин. Час простою з вини замовника більш як півгодини не допускався. Так що загалом – з такими тарифами в булочну на таксі можна було їздити. Звісно, якщо у тебе у картузі – 500 карбованців “новими”.
На статус найпопулярнішого міського транспорту таксомотори, ясна річ, не претендували. І принципова відмінність з теперішніми часами полягає в тому, що нині машин з шашечками достатньо, та у основної маси людей користатися ними бракує коштів, а тоді було з точністю до навпаки. А щоб збагнути співвідношення у перевезеннях, наведу відповідні дані за 1973 рік. Тоді на міські автобуси було продано 84 мільйони талонів, на тролейбуси – 28 мільйонів, “бронза” – за таксі: 2 мільйони 900 тисяч викликів. Далі – квитки залізниці, за якими вирушили в дорогу 520 тисяч черкащан і, нарешті, авіатори: вони перевезли 180 тисяч наших земляків. Цей показник хоч і останній, та по-своєму вражаючий, коли знати про те, що на початку 1973-го у Черкасах народився 200-тисячний житель.
КОМЕНТАРІ