Тетяна Вікторівна Р., мама 36-річного військового з Вишнополя на Тальнівщині, під час нашої розмови ледь стримує емоції, коли розповідає про те, як чекає сина Анатолія додому. Каже, працює у дитсадку «Вишенька» помічником вихователя, тож саме дитячий сміх і піднесена обстановка допомагають їй триматися та відволікатися від негативних думок. Жінка каже, їй точно стане сил пережити цей нелегкий час. Запевняє, буде робити все, аби син і надалі відчував її підтримку, за будь-яких умов залишатиметься для нього опорою і надійним тилом. Розповідає видання “Вісті Черкащини“.

blank

Військова служба, як розповідає Тетяна Вікторівна, для її сина почалася ще у серпні 2014-го року. Тоді брав участь в АТО на Сході країни, був нацгвардійцем. У 2015-му році Анатолій звільнився та повернувся до звичної справи – працював водієм у столиці. Однак війна знову зашнурувала берці на його ногах.

– Увечері він приїхав з Києва, мені нічого не казав, – розповідає Тетяна Вікторівна. – А зранку сказав, що їде у військкомат, зі словами: «Мам, а хто, як не я? В мене є племінник, бабуся, мама, піду захищати Батьківщину». Я почала плакати.

Однак Анатолій до військкомату не пішов – зразу поїхав у одну з військових частин. Відтоді мати ще жодного разу не бачила сина вдома: Та попри це, Анатолій і з передової піклується про найрідніших, під час телефонних розмов питає про здоров’я бабусі, яка нещодавно перенесла операцію, допомагає фінансово. Може, тому ці розмови відбуваються так часто – короткі, по суті.

–Коли говоримо, він багато не розказує. Єдине, що живий, здоровий, що все добре, – каже жінка.

Можна тільки уявляти, що зараз переживають українські матері, що в них на серці. Однак з упевненістю можна сказати, що кожна з них пишається своєю дитиною та переконана у Перемозі. Тетяна Вікторівна, як і тисячі матерів в Україні, не сидить, склавши руки. У 2014-му та 2015-му роках жінка ліпила та морозила вареники, передавала їх взимку, щораз, як їхали волонтери, просила взяти для хлопців передачу.

– Коли почалася війна, попід хати збирали гроші, банки, купили м’ясо, кришки, закривали тушонку, – каже Тетяна Вікторівна. – Тушонка є в нас і зараз. І якщо їдуть волонтери, ми даємо її. Усім жінкам та матерям бажаю, щоб усі вони дочекалися своїх дітей та чоловіків живими й здоровими, а усім українцям – тільки миру, – каже наостанок вона.