Жителька села Гуляйполе Звенигородського району вишила «Кобзар» Тараса Шевченка. Розповідає видання “Вісті Черкащини“.


«У всякого своя доля. І свій шлях широкий», – писав наш геній. Є люди, що живуть лиш сім’єю та роботою, а є такі, кому цього замало. Внутрішній вогонь їх спонукає до творчості. Так сталося із Марією Ситник із мальовничого села Гуляйполе, що розкинулось на березі Гнилого Тікича.

Пані Марія народилась у 1944 році. До школи ходила в Гуляйполі, потім у Пальчику. Трудову діяльність розпочала в 13 років. Працювала в колгоспі й одночасно навчалась. З дитинства мала феноменальну пам’ять.

blank
«Якось учителька попросила мене переповісти роман, що ми вчили, то я почала його майже слово в слово розказувати. Вчителька зупинила, попросила коротше. Але я коротше не вміла», – розповідає. Жінка каже, що все почуте запам’ятовує ледь не на все життя. Знає всі столиці, всіх письменників, поетів, композиторів. Досі пам’ятає німецьку зі школи.

Однак навчатися у вишах їй не судилося. «До нас же, селян, у Радянському Союзі довго ставилися, мов до кріпаків. Тож я паспорт отримала лише у 1982 році. Доти вже була одружена, народила трьох дітей. Працювала птичницею, свинаркою, дояркою, на ланці. Маю 38 років стажу», – розповідає Марія Андріївна.

blank
Все ж вона не змогла обмежитись лише сім’єю та сільською роботою. Усе життя вишиває (килими, картини, рушники, сорочки). Якось виплела мереживне покривало. Остання її вишивка – плаття для доньки. «Було досить складно, дуже гладенька цупка матерія, але я впоралась», – каже. А в 2014 році пані Марія до 200-річчя з дня народження Шевченка за місяць вишила його «Кобзар». Відібрала для цього невеликі поезії. Слова в її книзі різнокольорові, залежно від сенсу: якщо верба, то зелена, якщо повітря, вітер, то сірі, дитина – рожева, Україна, калина – червоні, вода – синя. Так майстриня задумала й задумане втілила. Шевченко й Леся Українка – її улюблені автори.

Вишивати її навчила мати. Якось Ситник здобула першість на обласній виставці. Окрім цього, пише вірші (уже є до 50), оповідання, захоплюється історією рідного села, збирає її по крупині. Знає багато народних обрядів, пісень, залюбки ділиться ними з студентами, що проходять у селі практику, та науковцями, що збирають матеріали для дисертацій.

Якщо вишивати пані Марія навчилась, то письменство до неї прийшло само. Приснився якось перший рядок вірша, а потім поезія полилася на жінку рікою, довелось тільки записувати. Брала участь у місцевих літературних конкурсах, де здобувала призові місця. Її вірш «Джерело» вивчать у межах літератури рідного краю у школі:

«Село, ти моя зоряниця, Колиска дитинства мого, життя невичерпна криниця, Життєдайне моє джерело!»

blank
Ще один талан жінки – спів. Від природи Марія Ситник має гарний голос. Співала в місцевій художній самодіяльності, займала перші місця.

Свою жагу до творчості Марія Андріївна щедро передала донькам – художниці Галині Снігур та майстрині-рукодільниці Марині Гасимовій.