Будинок, якому судилося стати черкаським планетарієм лише завдячуючи вселенському хаосу, стоїть на своєму місці без малого аж півтора століття. Його у середині 1870-х звів місцевий заможник Федір Лисак. Відомо, що свої статки він накопичив на будівельних підрядах. Не секрет також, що мати цей загалом-то типовий особняк за власне помешкання Лисак ніколи не планував. Однак, лише років за десять йому вдалося вигідно здати свій “палац” (бо й справді вважав його таким) в оренду австрійцеві Карлові Швайгуту. Так з’явилася найвідоміша з добільшовицьких назв будинку, “будинок Швайгута”. Для нового власника прибутковість приміщень забезпечили спочатку міська прогімназія, потім – класична міська чоловіча гімназія, згодом деякий час в будинку господарювала міська дума. Чергову історіюрозповів краєзнавець Борис Юхно.
В кінці 1890-х будинок орендувало міське Громадське зібрання і 11 липня 1899-го в одній з його кімнат з’явилася солідна як на ті часи бібліотека з 300-ми книгами та тисячею примірників періодики, а по сусідству – зала для… картярських ігор.
Кілька літ поспіль дім Лисака – Швайгута був таким собі міським клубом дозвілля, а потім сюди знову прийшли гімназисти. У 1920-ті з двору – приватна зуболікарня, від парадного – класи Першої трудової школи. У 1930 – 1933 роках то навчальний корпус шляхобудівельного технікуму, ще пізніше – класи трудового навчання однієї з міських шкіл. У роки війни окупаційна влада розмістила тут “Народний банк”. Зразу після неї у дворовій частині – знову зуболікарня-зубопротезна Факторовичів, а в кімнатах при центральному вході відкрився Будинок політосвіти.
До кінця 1950-х від громадського простору маєток відмежовувався цегляним парканом із кованими секціями, а на його стовпах стояли декоративні вази. Потім усю цю пишноту прибрали, перед фасадом встеливши тротуар.
До середини 1960-х будинок остаточно перепланували, а ще змінили центральний вхід, навісивши над ним недолугий бетонний козирок (на жаль, зображення колишнього “парадного” не збереглося). З цими архітектурними новаціями будинок й перейшов у власність обласної організації товариства “Знання”.
Ініціатором створення у Черкасах “зоряного центру” став відповідальний секретар товариства Віктор Спорик. Майже увесь 1960-й він мотався країною у пошуках приладу, який так і називається – “планетарій”, і таки добув його дефіцитну модель зразка 1956 року німецької фірми “Цейс”.
Восени розпочалося будівництво: викопали котлован, який за рахунок заглиблення глядацької зали дозволив підняти шатро зоряного неба на понад вісім метрів. Звісно, від попереднього планування там нічого не залишилося.
У серпні 1961-го черкаський планетарій відкрився для експертів. З цієї нагоди зі столиці прибув визнаний авторитет лекторської науки Костянтин Парцевський, у майбутньому – директор Московського планетарію. Загалом, початково текстовий супровід космічних мандрівок забезпечували москвичі та кияни, допоки у когорті вчених мужів не з’явилася Світлана Туранська. Саме їй судилося стати першим директором нашого зоряного дому. Трохи згодом, 13 жовтня, відбулося офіційне відкриття закладу. Але ще треба було ознайомити майбутніх працівників з технікою, скласти плани лекцій та уладнати інші організаційні питання. А перші відвідувачі сягнули нашого земного космосу ще за два місяці, 15 грудня 1961 року. І до тих днів, з яких почалася ця розповідь, свідками й учасниками цього дива стали понад півмільйона осіб. Між іншим, Черкаси – найменше з українських міст, яким свого часу пощастило мати свої планетарії як окремі заклади, бо решта – це Київ, Харків, Дніпропетровськ, Одеса, Вінниця.
Відтоді на ювілеї місцевого центру космічної науки приїздили гості з усього Союзу. І лише його 40-ліття залишилось непоміченим ані містом, ані тим більш – Україною. Подейкують, що відома черкаська гадалка и цілителька, що винаймала тоді одну з бічних кімнат, цю дату порадила проігнорувати. І треба ж, вчений люд погодився. А загалом згадану теорію “вселенського хаосу” стосовно конкретного маленького будиночку підтвердили сусідство у його кімнатах кого й чого завгодно: хіромантів, уфологів, астрологів, прибічників нових релігійних течій та навіть “нових руських”, які полюбляли зазирнути до пафосною назвою “Галактика”. Одного разу, десь 2004-го мабуть, мало не впав, коли побачив уздовж всієї фасадної стіни планетарію густий рядок… унітазів. Подумалося – ну все, тепер справжнісінька тобі “обсер-ваторія” у каламбурному розумінні. На щастя, то була лише виставка сантехніки фірмою, яка теж орендувала кімнату…
***
Колись про наш планетарій робив матеріал для всеукраїнського видання і спілкувався з тодішнім директором закладу Володимиром Луганським. Він мав “космічні плани”, але таки більше мрії.
А востаннє у Дім зірок завітав у дні його 50-річчя, в листопаді 2011-го. Тоді планетарій очолював Сергій Полулях і з розмови з ним залишилися диктофонні нотатки “прямої мови”. Ось деякі: “треба капітальний ремонт, бо дах підтікає, та й приміщення вже здає. Немає централізованої каналізації. Техніка – окреме питання, “Карл Цейс” часто ламається, буває що й під час екскурсії” (зорепроектору на той час виповнилося 55 років, вже антикваріат). Або ще: “на комуналці економимо, вмикаємо тепло більше із запобіжною метою. Квитки на космічні подорожі дешеві, 8 – 12 гривень, але піднімати вартість не ризикуємо. Лектори за 45 хвилин роботи отримують 30 гривень. Лише у травні-червні у нас висока відвідуваність, можемо заробити тисяч 8 – 10”.
Відтоді “на зірки” не ходив. Навіть не хочеться, бо вочевидь, на краще там нічого не змінилося. М’яко кажучи. То нехай він і залишиться у пам’яті таким, яким разом із однокласниками уперше його побачив на екскурсії далекого 1978 року…
Про щурів на лекціях та наркопритон в орендованому приміщенні не будемо, то ще з 2016-го, та й згодом було. Трохи поганяють “торчків”, прозвітують – і до наступного разу. Натомість фрагмент статті у “7 Днів: Черкаси” від 13 вересня 2017 року, а назва матеріалу цілком вичерпна: “За крок до руїни”.
“На вході висить два оголошення. Одне запрошує у подорож зоряним небом, інше – на курси лікувального масажу. На обох – однаковий номер телефону, який належить Сергієві Полуляху (…) Щоб подивитися, який вигляд із середини має планетарій, йдемо іншим шляхом: замовляємо лекцію як звичайні відвідувачі. У домовлений час приходимо. На вулиці нас зустрічає сам Сергій Полулях і лектор Олександр Дашковський. Заходимо до невеликої кімнати. Сідаємо на старі дерев’яні стільці, залишені у спадок, мабуть, ще з часів відкриття закладу. Лекція починається проблемно: звук рипить і час від часу переривається. Зрештою, на стіні з’являється зображення. І наступні 40 хвилин нам показують мультики про те, як утворилися сузір’я.
Після мультиків намагаємося більше розпитати в лектора про планетарій. За його словами, відвідувачі тут – рідкість. Більшість із них приїжджають із сусідніх областей. “Що в інших приміщеннях”, – запитуємо. “Там – бардак”, – відповідає лектор (…)”
На жаль, як громадсько-просвітницький заклад наш планетарій не витримав випробування технологіями. Тепер, коли кожен школяр “має Всесвіт у кишені”, а астрономія взагалі не викладається як обов’язкова дисципліна, старому будинку вкотре доведеться перероджуватися. Власне, про планетарій як такий вже давно слід було б забути. Але проект перевершив всі найпесимістичніші очікування…
КОМЕНТАРІ