Артем Лукашук із п’яти років почав займатися спортом, проте 12 серпня 2014 року в запеклому бою з ворогом під Вуглегірськом хлопець зазнав контузії й осколок 120-мм міни пошкодив воїну ногу і стопу. Тоді лікарі запевнили, що хлопець має забути не лише про футбол, а й біг, проте впертий атовець усім довів що це не так.

Після тяжкого поранення та реабілітації Артем переїхав із дружиною до Черкас і тепер працює над реабілітацією інших ветеранів через спорт. Що його мотивувало, як познайомився із майбутньою дружиною і про що мріє атовець розповів в інтерв’ю «Про все».

«Лікарка сказала забути про футбол»

Артем Лукашук родом із Амвросіївки, що на Донеччині. Хлопець захищав територію України у складі 25-ї окремої Дніпропетровської повітряно-десантної бригади. У свої 25 років він встиг побувати у кількох гарячих точках, серед яких Слов’янськ, Ямпіль, Красний Лиман, Дебальцеве.

Коли Артем після поранення потрапляє до лікарні, то місцеві медики запевняють, що він не зможе бігати, а про футбол можна й забути через тяжку травму стопи.

– Але в мене характер такий, якщо говорять «ні», то треба зробити, щоб було – «так». Найбільше надію на одужання дали під час реабілітації в Литві у 2015-му році. Там особливе ставлення до пацієнтів і якісне проведення занять із лікувальної фізкультури. Я багато працював, розробляв ногу, – розповідає хлопець.

Повернувшись із Литви, він створює футбольну команду і натхненний попередніми результатами починає бігати. Зараз він уже вправно долає спринт за 11,6 секунди і встановлює рекорд на «Іграх Нескорених». Хлопець зазначає, що таких результатів досягнув завдяки тренеру Антону Скачкову.

blank

– Окрім спорту реабілітуватися допомогла сім’я, особливо син. Коли він народився, то я зітхнув із полегшенням, – каже хлопець.

Із дружиною вони знайомляться у містечку Циблі, поки хлопець перебуває на реабілітації. Разом із побратимом Артем вирішує поїхати до Переяслава-Хмельницького, аби розвіятися в тамтешньому клубі, адже лікарняні палати дуже пригнічують. Алкоголю хлопці не вживають, їм просто подобається бути серед людей, слухати музику й відпочивати.

– Моя майбутня дружина працювала в тому клубі офіціанткою і паралельно вчилася в університеті. А ми з кумом перебинтовані й на милицях зайшли до закладу. Роззнайомилися, але вона не давала нікому свого номера мобільного, а я ж настирний і тихцем узяв її телефон і подзвонив на свій, щоб швиденько зберегти номер, – згадує Артем із посмішкою.

За кілька днів він телефонує дівчині, вони йдуть гуляти, а згодом починають зустрічатися і вже 5 років разом. У пари народжується син Єгор, який вдається в батька і має настирний характер.

– Нещодавно віддали його до садочка, то росте розбишакою. Я його ще навчив здачі давати, щоб старші дітки не ображали, то він тепер за себе може постояти. А ще, напевно, як і я буде спортсменом, – розповідає хлопець.

blank

Також реабілітуватися Лукашуку допомагають батьки, які нещодавно переїхали до Черкас із Донецької Амвросіївки. Вони тривалий час після початку війни ще залишалися на Донеччині і возили воїнам із 25-ої бригади їжу, рації та інші потрібні речі. Артем розповідає, що в нього на Донеччині ще залишилися рідні, які чекають повернення України на ті території. Родина як могла допомагала армії і за це їм місцеві підпалювали сараї, писали на воротах «хунта», робили доноси тощо.

Там залишилося багато патріотів, а чимало «сепарів» виїхали і розселилися серед нас і каламутять воду зсередини, – додає атовець.

Ветеран-реабілітолог

Зараз Лукашук активно намагається допомагати хлопцям, які після повернення з АТО не можуть освоїтися. Хтось починає випивати, іншого залишає дружина тощо. Артем долучає їх до занять спортом, особливо футболом, адже на ньому знається найкраще.

– Я ще коли в США був на реабілітації, то відчув шалену підтримку нашої діаспори і захотів зробити щось подібне для черкащан, які отримали поранення або психологічні травми. Ми створили команду ветеранів і вже стали віце-чемпіонами України по футзалу, – розповідає Лукашук.

Черкащанин говорить із хлопцями, згадує про свій досвід і так переконує їх почати займатися футболом. Команду ветеранів тренує легендарний Віктор Пустовіт. Згодом, за підтримки обласної влади, атовець планує організувати обласні змагання чи відбір до «Ігор Нескорених» у різних районах Черкащини, аби залучити атовців, що живуть у віддалених селах.

– Я наполегливий і коли беруся, то виконую роботу до кінця. До кожного з хлопців треба було знайти підхід і певний час працювати з ними. Для того, щоб їх зрозуміти, підібрати правильні слова й не образити, напевно, треба самому пройти весь той шлях від поранення до реабілітації, – розмірковує хлопець.

blank

Зараз Артем вважає себе меломаном і слухає різноманітну музику, серед фільмів також дивиться все: від комедій до бойовиків, лише любовні драми – рідко, коли дружина попросить.

– Щодо книжок, то мені сподобалася мотиваційна «Багатий тато, бідний тато», я б порадив її почитати іншим. А так у мене через спорт та громадську діяльність мало часу на книги, он хочу прочитати ще про Генерала Момота, яку написав мій друг Андрій Кравець, – розповідає атовець.

Окрім бажань розвинути ветеранський спорт в Україні та області, допомогти хлопцям із міст та сіл реабілітуватися до мирного життя після війни, Артем мріє про поїздку до міста закоханих.

– Хлопець у школі вивчав французьку мову. Попри те, що він був спортсменом та розбишакою цей предмет Артему дуже подобався. Тож тепер мріє полетіти з дружиною до Парижу.

Як допомогти атовцям реабілітуватися вдома

Артем Лукашук запевняє, що дружини повинні підтримувати ветеранів у будь-яких їхніх починаннях.

– Жінка має стати опорою для чоловіка, адже навіть дорослий мужик може «зламатися», – додає атовець.

Ветеранам, які повернулися з АТО/ООС і отримали травми, Артем радить не опускати рук, дивитися на тих, хто зміг і діяти самому.

– Гляньте на Вадима Мазніченка, чи Вадима Свириденка, який утратив стопи та кисті рук і зараз бігає марафони. Як після того, що зробили вони можна сидіти вдома й думати, що тобі не вдасться, – говорить Артем.

Зі свого досвіду хлопець радить ветеранам працювати над собою заради власних дітей, а тим, хто ще їх не має – скоріше робити.

– Будьте разом, не діліться за партійними поглядами, гуртом ми зможемо подолати всі негаразди, – запевняє ветеран.

Про формулу Штайнмаєра

Артем Лукашук виступає проти завершення війни на Сході за допомогою формули Штайнмаєра. Хлопець говорить, що з окупантами домовлятися немає сенсу.

– Ми не повинні відводити війська з нашої ж території, нехай вони забираються, а потім будемо про щось говорити. Навіть багато місцевих жителів проти цього відводу, адже вони бояться того, що там може бути. Знаю, що в нас на Донеччині підприємців, які допомагали українській армії, сім’ями вирізали і не залишали в живих навіть дітей, – згадує Артем.