“Хотів свободи й щастя для України”. Так про журналіста Василя Сергієнка, учасника Революції Гідності, розповідає його дружина Валентина. Чоловік народився у Корсунь-Шевченківському. Працював за фахом на Черкащині, а згодом у Запоріжжі. У 2009 повернувся до рідного міста, аби доглядати хвору матір. Від початку Революції їздив на Майдан. У квітні 2014 його закатували насмерть. Дружина каже, що він поклав життя, борючись за краще майбутнє Батьківщини. Про Героя розповідає Суспільне телебачення.
Валентина Сергієнко, дружина Василя Сергієнка: “Він був людиною розумною, запальною, веселою. Він дуже любив життя. Він так любив життя, мабуть, як ніхто.
Ця фотографія зроблена в 90-их роках, коли ще ніхто не носив вишиванки. Він завжди був патріотом, він любив Україну. Він любив носити вишиванки на всі свята”.
Улюблену Василеву вишиванку жінка зберегла, перешивши для себе. Каже: одягає її з нагоди особливих подій: “Вона мене ніби захищає, наче такий оберіг для мене ця вишиванка”.
Василь Сергієнко був членом міжнародного товариства прав людини – Української секції, керівником прес-центру Запорізької асоціації “Захистимо Хортицю”, членом Запорізької координаційної Ради політичних партій та громадських організацій, каже дружина Василя Сергієнка, Валентина: “Він завжди був активно людиною, яка не могла просто так сидіти й терпіти всю ту несправедливість, яка відбувалася, на кривду, на обман. І, звичайно, коли почалася Революція Гідності він не міг просто так сидіти”.
Чоловік під час Революції був одним із засновників Самооборони Корсунщини. У рідному місті збирав народні віче.
З кінця лютого 2014 до останніх днів свого життя журналіст співпрацював із районною громадсько-політичною газетою “Надросся”. Зі слів головної редакторки Світлани Перець, завдяки Василеві Сергієнку їхнє видання змінилося: “Почала мінятися робота. Почав мінятися наш напрямок. Теми, які висвітлювали. Звичайно, це було дуже патріотичне спрямування, у контексті відродження національного духу, він багато часу приділяв викриттю негативних рис нашого суспільства”.
Василь Сергієнко писав про події в Корсуні-Шевченківському під час революції, про зміни,що відбуваються у провладних органах. Його статтю у виданні “Надросся” вперше опублікували 28 лютого 2014, каже головна редакторка газети Надросся Світлана Перець: “Це був його матеріал, присвячений подіям під Корсунем. Тут наші місцеві жителі зупинили автобус із “тітушками”, які пересувалися з Антимайдану з Києва”.
Олег Собченко – товариш Василя Сергієнка. Вони познайомилися в 2011-му, розповідає чоловік: “Було намагання зібрати патріотичну спільноту. І тоді я вперше познайомився з Василем. Його обрали головою цієї організації, мене одним із заступників. Ми ще тоді намагалися якісь рішення на місцевому рівні продвигати. Щодо патріотичного виховання, пам’ятників, назв вулиць”.
Олег пригадує: попри догляд за хворою мамою, Василь Сергієнко, знаходив можливість відвідати Майдан: “Він брав участь у відбитті оцих перших атак: 1 грудня, 7 грудня, 10 грудня він був. Він із захватом сприйняв всі ті ідеї і, справді, побачив можливість змінити владу. Чесність, відвертість, не продажність – оце його друге ім’я, тому власне його кращого й вибили з команди”.
У квітні 2014 року Василя Сергієнка викрали з власного подвір’я. Наступного дня за 12 кілометрів від Корсуня в лісі знайшли його тіло зі слідами катувань. За фактом викрадення та вбивства було відкрита карна справа, – розповідає начальник відділу прокуратури Черкаської області Вікторія Дидич. Справу в суді розглядають шостий рік: “У межах вказаного кримінального провадження є шість обвинувачених за різними статтями Кримінального кодексі України. Із них, один перебуває під вартою, троє – під домашнім арештом, і двоє – під заставою. Відповідно до вимог кримінально-процесуального кодексу, судовий розгляд має тривати в розумні строки, але відповідно до того ж кримінально-процесуального розумні строки під час судового розгляду забезпечує безпосередньо суд”.
20 лютого в Україні – День вшанування подвигу учасників Небесної Сотні та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні. Цього дня 2014 року, під час Єврореволюції на Інститутській вулиці у Києві, силові підрозділи розстрілювали протестувальників. Всього за день було до ста жертв, яких назвали “Небесною Сотнею”. Перший мітинг Євромайдану у Черкасах відбувся 22 листопада 2013 року. 2 грудня вулицями Черкас пройшла колона із шестисот студентів. Упродовж місяця у Черкасах скликали акції протесту. Їх люди продовжили і на початку 2014-го. 19 лютого в обласному центрі відбулося 2 мітинги та пікет поліції. Завершився черкаський Євромайдан 25 лютого, коли голова обласної адміністрації Сергій Тулуб написав заяву про звільнення.
КОМЕНТАРІ