З перших днів війни депутат Черкаської обласної ради Ігор Новицький визначив для себе пріоритетні напрямки діяльності, зокрема, це допомога внутрішньо переміщеним особам та Збройним Силам України. Днями він повернувся зі Сполучених Штатів Америки. “Вісті Черкащини” зустрілися з ним, аби дізнатися про це детальніше.

blank

– Ігорю Валерійовичу, як сталося, що Ви поїхали до США?

– Сьогодні фронт – він скрізь, і я не знаю жодної людини, принаймні, з мого оточення, і, мабуть, так більшість українців, яка б не переймалася темою війни і сиділа, склавши руки. Серед нас є ті, хто безпосередньо воює у лавах ЗСУ, працює потужний тил, хтось займається гуманітарною допомогою, надає прихисток внутрішньо переміщеним особам. Це ті люди, які знають, вміють чи роблять перші кроки, аби привернути увагу міжнародних організацій, партнерів до подій в Україні. Цей процес повинен відбуватися не тільки на державному рівні. Ми, кожен на своєму фронті, маємо боротися за свою державу, нашу незалежність і так само всі працювати на Перемогу. Наприклад, якщо в мене є можливість сконтактувати з великими компаніями, різними організаціями, підприємствами, різними фондами, то чому б це не робити?

Коли ти приїжджаєш закордон, спілкуєшся, показуєш фотографії, люди сприймають це інакше. Від початку війни мені, спільно з Всеукраїнською Аграрною Радою, вдалося доправити на Тальнівщину більше 10-ти фур з Європи – Італії, Польщі, Німеччини та інших країн Євросоюзу. Це понад 200 тонн вантажів: продукти першої необхідності, засоби гігієни, необхідні речі. Кол-центр, який ми створили, контактував з внутрішньо переміщеними особами, які переїхали на Тальнівщину, запитував про потреби, формував перелік необхідного. Таких осіб було близько 4-х тисяч, ця цифра не є сталою. Працювали мобільні точки видачі по селах, бо багато людей не мали змоги доїхати у місто, у Центр гуманітарної допомоги. Підтримку могли отримати всі бажаючі з числа внутрішньо переміщених осіб.

– Якою була мета Вашої поїздки до Америки та які питання вдалося вирішити?

– Поїздка в США, до штатів Міннесота та Айова, мала на меті як ділову, так і гуманітарну складові, тривала тиждень. Ми з колегами провели ряд зустрічей, по 5-6 щодня. Так, зустрічалися з посадовцями, бізнесменами, топ-менеджерами, віце-президентами найбільших американських компаній, які пов’язані з аграрним бізнесом, розповідали про проблеми аграріїв на окупованих агресором територіях та тих, які були в окупації тимчасово, аграріїв, чиї поля постраждали від мін та артилерії. Говорили про критичний імпорт, про пікапи для Збройних Сил України, про допомогу тимчасово переміщеним особам, зустрічалися з українською діаспорою. Я був приємно вражений, що на цих зустрічах усі американці підтримують Україну. Також зустрічалися з керівниками благодійних організацій, дієвих фондів, які вже надають допомогу і з якими зараз налагоджуємо співпрацю. Деякі проєкти вже реалізуємо – щодо обладнання для бійців, які призивалися в Тальнівській громаді. Далі ці проєкти тільки набиратимуть обертів. Зараз хочемо створити Спілку найбільших виробників і кооперативів, для того щоб допомагати саме таким регіонам, як Черкащина. В одному з найбільш розвинених аграрних штатів США Айові, до речі, штаті-побратимі Черкаської області, на зустрічах я показував фото з зображенням внутрішньо переміщених осіб, які якраз отримували гуманітарну допомогу, акцентував увагу на тому, що гуманітарна криза присутня, що робочих місць у Тальному недостатньо для 14-ти тисяч населення, вже не кажучи про забезпечення робочими місцями щонайменше 4-х тисяч внутрішньо переміщених осіб, які проживають в громаді. Піднімав питання і про те, що соціальних виплат, які отримують ці громадяни, недостатньо, аби почувати себе комфортно аж до Перемоги. Де ще, як не в США, де є найбільша, по-перше, фінансова підтримка України, потрібно вирішувати всі ці проблеми та піднімати питання центральної України на найвищий рівень.

blank

Також є напрацювання з національним університетом Айови, де зустрічались з членами правління, обговорили можливості реалізації освітніх програм для наших студентів в США, аби наша молодь навчалась найкращому, що є у світі, поверталась в Україну і впроваджувала досвід на рідній землі. Також провели ряд зустрічей з великими виробниками медобладнання. На меті – забезпечити новим обладнанням Тальнівську лікарню. Маємо певні напрацювання та рухаємося далі.

– Розкажіть детальніше про результати поїздки. Чого вдалося досягти вже зараз?

– Так. Повернулися не з пустими руками. На сьогодні, можливо, ця цифра вже зросла, більше 900 чоловіків Тальнівської громади призвані до лав Збройних Сил України. Їх треба забезпечувати всім необхідним. Ми тісно співпрацюємо з захисниками. Вони надають нам списки потреб. Не все так швидко виходить зробити, доставити, але у співпраці з американцями, я думаю, цей процес налагодиться. Це і радіостанції, і квадрокоптери, і тактичні рукавички, тактичні рюкзаки, інше вкрай необхідне спорядження. 2 тижні тому передали особисті 3 квадроцикли і вже знаємо, що один з них врятував життя одному 300-му бійцю, його вивезли з-під бомбардувань. Це дуже маневрові, гарні машини. Зараз ми розуміємо, що Збройним Силам дуже потрібні пікапи. В Європі їх дуже мало, тому що українські волонтери дуже багато їх викупили, більшість фермерів свої пікапи також повіддавали. Чи не єдине місце в світі, де їх дуже й дуже багато і вони надзвичайно доступні – це Америка. Тому ведемо з американцями переговори щодо цього транспорту, це буде окрема програма. Поки був в Америці, були відправлені вантажі з допомогою. Це вдалося, зокрема, за надзвичайної підтримки української діаспори штату Міннесота, з якими ми зустрічались. Це надзвичайно згуртована, класна спільнота. Більшість цих людей якраз з Маріуполя, тому вони дуже раді підтримати своїх земляків.

– Тож впевнено наближаємо Перемогу?

– Так. Для себе я визначив, що буду робити для цього все, що можу, вмію, все, що в моїй компетенції, тому що хочу, аби мої діти зростали в Україні – незалежній, квітучій, європейській.