На Катеринопільщині вшанували видатного академіка Сергія Єфремова

18 жовтня на Катеринопільщині Звенигородського району відзначали 145-річчя великого патріота, народолюбця, літератора, журналіста, політичного діяча, академіка, уродженця Пальчика, Сергія Олександровича Єфремова (1876-1939). Сергій Єфремов походив із сім’ї сільського священика, поруч світської отримав також духовну освіту. Був людиною високих моральних принципів. Однолюб. Коханням його життя була Онися Дурдуківська, з якою він не міг повінчатися, бо перебував, хоч і в далеких, родинних стосунках. Церква такі зв’язки не схвалювала, тому закохані жили в громадянському шлюбі й свідомо не родили дітей. Гляділи племінників, батька яких заарештували чекісти. Про відомого вченого розповідає видання “Вісті Черкащини“.

Як відомо, небожа Миколу Павлушкова 1930 року одним із перших заарештували у справі «Спілки визволення України». Лідером цієї організації оголосили Сергія Єфремова. За однією із версій, саме Павлушков під тиском НКВД зізнався, де сховано дядьків щоденник, який врешті став єдиним доказом контрреволюційності академіка. Сестра Павлушкова – Наталя, перебуваючи згодом на еміграції, такий розвиток подій спростовувала, наголошуючи, що брат не знав про місцезнаходження щоденника. З її розповіді, енкаведисти знайшли епістолярій самі. Вона ж стверджувала, буцімто «Спілка визволення України» та «Спілка української молоді» (відгалуження першої) реально існували і їх очолювали Єфремов з Павлушковим.

У вітчизняній науці більшість вчених схиляються до висновку, що справа «СВУ» – «СУМ» повністю сфабрикована й представляє собою 300 томів брехні. Зізнання Єфремова пов’язують почасти із бажанням захистити від арешту кохану жінку – Онисю, яка, врешті, теж опинилась у еміграції, померла в Празі. Цензуровані, але сповнені великої жертовної любові листи Сергія Олександровича, що надходили до Онисі Федорівни із заслання, жінка заповідала похоронити разом з нею.

За спогадами Павлушкової, перед вироком Єфремова, буцімто, возили в Москву на розмову зі Сталіном. В обмін на спокій та свободу вождь пролетаріату запропонував академіку привселюдно покаятися й закликати всіх припинити спротив, підтримати колективізацію й боротьбу з куркулями. Однак у відповідь почув тихе, але тверде «ні».

Сергій Олександрович відзначався неабияким працелюбством. Написав понад 3000 праць. «Це друге місце в Україні за кількістю публікацій після Івана Франка», – наголошує професор Михайло Наєнко. Єфремов був великим знавцем рідного слова, мав витончене почуття стилю, філігранно володів мовою. Попри час, що минув, його тексти читаються легко й невимушено. «Рекомендацію в академіки йому давав геніальний орієнталіст і лінгвіст Агатангел Кримський, написавши, зокрема, що хто хоче знати українську народну мову – нехай читає праці Сергія Єфремова», – зауважує Михайло Кузьмович.

Найвідомішими працями Сергія Єфремова є «Історія українського письменства» (1911), що сформувала канон українських авторів, та «Щоденники» (1923– 1929) – сумний документ жорстокої доби. Провідними ідеями української літератури академік вбачав визвольну (визволення людини з усіх пут та кайданів) та національно-визвольну, а ще – народність у змісті й формі, насамперед у літературній мові.

«Любов до рідного краю і народу, бажання добути їм умови існування, дати цьому бажанню вираз у письменстві й ним послужитися рідному народові на користь – ось що керувало українськими творцями слова в їхній діяльності», – писав Єфремов. Саме цими принципами, ідеями він керувався при оцінюванні українського літературного процесу й сам неухильно їх дотримувався.

Сергій Єфремов по праву вважається «хрещеним батьком» Української народної республіки (УНР), оскільки саме він запропонував цю назву.

Щиро дружив з Агатангелом Кримським і не менш щиро ворогував з Михайлом Грушевським, критикуючи останнього за інтриги й «азіатське політиканство». Недолюблював через модернізм Володимира Винниченка. («Усі томи Винниченкових софізмів не варті одних двох неповних рядків Шевченка» – писав у щоденнику). Захоплювався Шевченком, Франком та Лесею Українкою. Ольгу Кобилянську, як і Винниченка, журив за ніцшеанство, прагнення возвеличити своїх героїв над простими людьми, міщанське поклоніння красі. Ненавидів більшовизм і принципово відмовлявся в цьому каятись, за що, власне й поплатився. «Для С. Єфремова більшовизм – явище, ширше за національне, антипод культури, загроза людській цивілізації, вселенське зло. Він вважав більшовизм непритаманним Україні й таким, що «не може зустрічати серед українців нічого, опріч одсічі та боротьби», – пише дослідник Вадим Ільїн.

Реабілітовано Єфремова у 1989 році. Перші спроби повернути добру пам’ять про вченого на батьківщину, в Пальчик, на початку 90-их викликали в окремих односельців жорсткий спротив. Загіпнотизовані радянською пропагандою вони нахвалялись, що не допустять вшанування братів Петра та Сергія Єфремових, які, буцімто, «хотіли всю Україну втопити в крові». Натомість час розставив усе на свої місця.

Велику роль у реабілітації доброго імені Єфремових відіграв наш сучасник, земляк, професор Михайло Наєнко. За його ініціативи вже в 1990 році було встановлено меморіальну дошку на гуманітарному корпусі Київського університету імені Тараса Шевченка, споруджено пам’ятні знаки у Пальчику та проведено вечір пам’яті в Харківському оперному театрі «Опера «СВУ» – музика ДПУ», а через кілька років – перевидано «Історію українського письменства» (1995 рік, передмова й упорядкування Наєнка). Згодом вечори пам’яті провели також у Київському будинку вчителя та в рідному селі Єфремова, до участі в них були запрошені академік Іван Лукінов, психолог і філософ Євген Сверстюк, американський літератор Георгій Грабович та ін. За сприяння Наєнка через кожні 5 років у Черкаському університеті або в Пальчику відбуваються Єфремовські читання. Цього року такі пройдуть у Катеринополі 18 жовтня.

Єфремова називають лицарем духу, совістю, сумлінням української нації. Чесному, благородному, принциповому йому не було місця в системі сталінського режиму. 1930-го йому винесли смертний вирок, який замінили 10 роками ув’язнення. Загинув1939-го у Володимирському політізоляторі (Росія) за 3 місяці до закінчення строку покарання.

Нині ім’я Сергія Єфремова високо шанується не лише в Україні, а й за кордоном – в Німеччині, Америці, Канаді тощо.