На Золотоніщині 74-річна Катерина Петраш із Лящівки має вишиванку, якій понад 150 років. У ній жінка підкорює сцени України разом зі своїм ансамблем “Криниця”. Старовинні сорочки та спідниці мають й інші учасниці гурту. До Дня вишиванки, вони розповіли Суспільному історії свого вбрання.

Вишитий рушник від свекрухи показала учасниця ансамблю “Криниця” Марія Дишкант. Для неї найцінніше те, що лежить у скринях — вишиті рушники. У кожному хрестику чи стібку вкладена копітка робота:

“Тоді шили день і ніч, бо так хотілось їх мати. Тепер вони вийшли з моди, то їх ото поскладали. Та я жалію рушники, бо це материн труд, хоча і я трохи шила”.

Жінка зберегла й той, який вечорами вишивала до свого весілля.

“Рушник із сімдесятого року. Я в 1971 році, коли виходила заміж, то ним в’язала нареченого”, — розповіла Марія Дишкант.

Вишивання вважали справою відповідальною, пригадала пані Марія. Бо за вишитими полотнами визначали працьовитість та майстерність нареченої:

“У ті часи треба, поки принесуть снідати, щоб висіли вже рушники. Адже люди тоді судили та оцінювали: чи багата невістка, чи ні. І зайдуть та й обговорюють: оцей гарний, а той ще кращий”.

Усе це пані Марія називає “своїм багатством” і зберігає його у двох скринях. Одну їй віддала тітка, інша — мамина:

“Десь до 1940 року ця скриня виготовлена, бо коли мати йшла заміж у 1942 році заміж, то її видавали вже зі скринею. У кожній є прискринок, раніше туди клали дукачі, а зараз я зберігаю там то свічки, то віск”.

blank

У скрині поруч з рушниками завжди напоготові костюм для виступів:

“У мене тут усе: спідниця, сорочка, фартух. Як тільки скажуть, то ми по першому поклику збираємося і йдемо. Моя спідниця зі штапелю. Такі раніше десь в 1950-х роках штапелі були й це баби з них шили спідниці. Сорочка вишита. А сорочка вишита, але вона на коленкорі. Теж давня, приблизно 1940-1950 років”, — розповіла Марія Дишкант.

Керівниця ансамблю “Криниця” Катерина Петраш – найстарша в колективі. Відтак найдавніша сорочка — у неї. Їй понад 150 років.

“Її бабуся вишивала. Я коли дивлюся на сорочку, то мені стає ніяково. Це така витончена робота, ці хрестики. Коли ти її одягаєш – це дійсно відчувається як оберіг. Можете уявити скільки там тих святих хрестиків”, — розповіла Катерина Петраш.

А Єва Купчин додала, що свій наряд отримала від сусідки:

“Вона мені подарувала. Ще й керсет у мене є та гарна вишнева спідничка. Так тонко зшиті. Дивуюся, як можна шити так, я б так не змогла хоч і бачила багато”.

Єва Купчин додала, що у вишитому вбранні й почувається краще:

“Як приберешся в щось, то таке — як баба. А оце як вдягнешся, то ще мов і молодий, ще й глянуть можна на тебе. Як то кажуть, молодшаєш у ньому”.