Історію з минулого, яка підтверджена документами розповів Олег Шатайло, краєзнавець і член НСЖУ у соцмережі на сторінці Тальнівського палацово-паркового комплексу Шувалових.
Далі – мовою оригіналу:
“Уявіть собі лютий 1898 року. Засніжена станція Валдай. Сьогодні для українців ця назва звучить особливо негативно – там розташована резиденція путіна. Але тоді це була звичайна провінційна залізнична станція, загублена серед снігів і лісів. На пероні чекає на відправку незвичайний вантаж – 52 ящики, у яких шурхотять, сопуть і нервово сіпають носами живі зайці. Весь цей вухатий «багаж» належить графу Шувалову і прямує до його маєтку на станцію Тальне.
Коли зайців відправляли, їх чесно зважили: накладну виписали на 207 пудів (це приблизно 3,4 тонни). Але за час подорожі через пів імперії сталося «диво». Коли потяг прибув у Тальне, залізничники знову поставили ящики на ваги й остовпіли: стрілка показала 318 пудів!
Звідки взялися зайві 111 пудів (майже 1,8 тонни) ваги? Залізниця не стала розбиратися в біології та просто стягнула з графа пеню і доплату в розмірі 696 рублів. На ті часи це були величезні гроші, цілий статок!
Граф Шувалов виявився не з тих, хто мовчки платить незрозуміло за що. Справа дійшла до окружного суду, а потім і до судової палати. Юристи та експерти взялися за підрахунки, варті кращих математиків світу. З’ясувалося, що зайці – істоти живі, і під час тривалої подорожі вони не лише їли, а й, так би мовити, «залишали слід» у залізничній історії.
Отож, аж у березні 1901 року суд постановив: 50 пудів (800 кг!) від загальної ваги склав… гній. Так, так майже по 15 кг на кожен ящик!
Історія закінчилася перемогою здорового глузду над бюрократією: залізниця офіційно визнала, що не має права брати гроші за те, що зайці в дорозі мали гарний апетит і оправлялися. Залізничне управління змусили повернути графу 332 рублі”.
КОМЕНТАРІ