Між іншим, перше багатовікове значення російського слова “утренник” – передсвітанковий мороз, зазвичай найсильніший. Ну то таке, ми пам’ятаємо його в значенні дитячого ранку. Продовжує розповідати про новорічні традиції з минулого краєзнавець Борис Юхно.
Що самій (ну чесно: майже завжди на ранки ходили матусі й бабусі) вдягнути? Яку зачіску зробити? Ким буде дитина на тому ранку і що для цього знадобиться? В умовах дефіциту, черг та за повного невідання про східні гороскопи, які тепер конкретно вказують, в чому і як зустрічати, всі ці питання вимагали тривалого осмислення та вже аврального втілення.
Серед десятків статей, присвячених новоріччям минулого, колись натрапив на матеріал “Как встречали Новый год в СССР”. На жаль, без зазначення прізвища автора, а ймовірніше – авторки. У ньому факти хоч і не розкладені по поличках десятиліть, кожен дорослий безпомилково упізнає 1970-ті. І подумки подякувавши людині, яка його написала, зацитую зі статті чималий уривок, навіть не намагаючись “покращити” його перекладом.
“Тогда все начинали ждать новогодних праздников задолго до их наступления. Причина заключалась в дефиците на продукты и одежду. Женщины задолго начинали наводить справки, где что должны “выбросить” и держали ухо востро. Забудешь, растеряешься – и не купишь столь ценного зеленого горошка или апельсинового сока.
Купить хороший наряд было сложно, поэтому заранее искали приличную ткань и занимали очередь в ателье или знакомой портнихи. В очередях выстаивали, чтобы купить искусственную елку, елочные игрушки, мишуру. Многие провинциалы ехали за этим в столицу или большие города и привозили оттуда игрушки, хлопушки, бенгальские огни.
Ничто так не красит женщину, как перекись водорода. Этот тезис становился как нельзя более актуален в Советском Союзе накануне каждого очередного новогоднего торжества. Словосочетание “салон красоты” тогда не поняли бы самые большие модницы.
В парикмахерской накануне Нового года запись была такой плотности, что позавидовала бы даже ртуть. И если мужчинам в рамках подготовки к празднику достаточно было сменить домашние треники на брюки и рубашку и, может быть, в знак особого расположения даже побриться, то женщинам было гораздо сложнее. И им оставалось полагаться лишь на собственную изобретательность и умелые руки подруг.
Вот и шли в ход хна – “радикальный рыжий цвет” и перекись водорода – “блондинка за углом”. Потом голова надолго заковывалась в бигуди. Смешивалась тушь “Ленинградская” с мукой – секрет пропорции у каждой свой, красились капроновые колготки телесного цвета в черный, чтобы выделяться среди прочих гостей.
Верх ароматного шика – духи “Клима”, нижний предел – “Быть может” (ще у 1955 році на гастролях у Польщі співачка Капітоліна Лазоренко, можливо – Лазаренко, бо зустрічається так і так, виконала пісню “Может быть”, яка там так зайшла, що невдовзі поляки випустили парфум “Быть может”, якому судилося стати одним з найпопулярніших в СРСР на довгі десятиліття). Мужчинам тоже полагалось пахнуть, но тут выбор был еще меньше: “Саша”, “Русский лес”, “Шипр” или даже “Тройной”.
Советские дети праздновали Новый год на утренниках в саду и в школе. Родители готовили карнавальные костюмы. Можно было купить и готовые, но они были в дефиците. Впрочем, как и хорошие ткани. Поэтому в провинциальных детских садах девочки исполняли танец Снежинок в платьях из медицинской марли. Мальчики чаще всего были Зайчиками и Мишками. Костюм Зайки чаще всего шили из белого ситца и декорировали белым мехом от старой шубки. Мишку – с поправкой на цвет – делали почти из того же.
В изобилии, к стати, были всевозможные маски. Можно было купить маски многих животных, а вот карнавальные головные уборы (всякие шапочки, колпаки и т.п.) приходилось делать самим. В журналах публиковали схемы изготовления костюмов, порой очень даже оригинальных. На школьных елках можно было встретить роботов с мигающими лампочками, буратин, котов в сапогах, жар-птиц, мушкетеров и даже кощеев бессмертных. Родители, как могли, старались сделать из ничего изюминку!
Кроме утренников в саду и школе, были и так называемые “Елки” в домах культуры и клубах. Дети с удовольствием ходили на них, чтобы похороводить, получить несколько конфет за участие в конкурсах, продемонстрировать свой типично-особенный карнавальный костюм и получить подарок. Хлопали хлопушками, из которых вылетали конфеты, ленты серпантина и бумажные маски. Было весело! Было радостно! Было празднично!”
Справді, так і було…
Приблизно у середині нових брежнєвських 1960-х, де чимало всього святкового трапилося вперше, зародилася традиція вітати один одного подарунками. Кращими для жінок вважалися відріз кремплену на сукню, духи “Красная Москва”, трохи пізніше – салатниці або вазочки з кришталю, який почав входити в моду. Чоловікам дарували краватки (ні-ні, тоді ще безальтернативно “галстуки”), одеколони, запонки, шахи. Та найкращим подарунком для усіх офіційно вважалися книги. Наголошую, офіційно. Згідно з доктриною “Книга – лучший подарок!”, яка не втрачала актуальності років тридцять. Та об’єктивно – дефіцитному томику й справді раділи. А що вже казати про повне зібрання наукової фантастики, яке для Шамаханської шукав Ківрін в новорічному кіношедеврі “Чародії”! Після такого подарунку й заміж можна. Але то пізніше.
Наближалося Новорічне свято-1968. З грудневих номерів “Черкаської правди” громадяни вже знали, що з лісів, розташованих навколо обласного центру, сюди прямують автомашини з “новорічним вантажем”: шістьмома тисячами ялинок (що на 150-тисячне місто, а значить десь отак на 40 тисяч помешкань, не так вже й багато), а продаватимуть їх біля стадіону, Рафзаводу та вокзалу. Що “головна” на Театральній буде особливою, адже вже виготовлено спеціальний пристрій, завдяки якому уперше світло на ялинці “бігатиме і переливатиметься”. Що кондитери міського харчокомбінату приготували для черкащан справжній “Сюрприз”: новий шоколадно-вафельний торт, тож у продаж надійде 10 тисяч таких сюрпризів. Що тисячі школярів побувають на “профспілковій” ялинці у драмтеатрі, артисти якого підготували для них веселу виставу…
Але у грудні 1967-го в газетних кіосках з’явилося ще одне джерело відповідної інформації. Називалося воно “Для вас, черкащани”, позиціонувалося як рекламно-інформаційний листок (сучасною мовою – класичний буклет, хоч і всього на п’ять кольорів) та було поліграфічним продуктом місцевої облдрукарні. Тож ознайомимося із новорічними пропозиціями-68 мовою оригіналу.
“Ми напередодні традиційного новорічного свята. Як і до кожного святкового дня не забудьте купити подарунок рідним і друзям. Чудовим подарунком є черкаські сувеніри. У магазинах Черкас і області в продаж надходять вироби з рогу самодіяльних художників. Черкащина багата на народних умільців і тому буде приємно подарувати сувеніри, отримати сувеніри, зв’язані з цим чудовим краєм”.
Аргумент.
Харчовою альтернативою виробам з відходів були, наприклад, консервовані компоти, з яких “у холодну пору можна приготувати ароматні киселі, муси та желе (великими літерами – “Вживайте консервовані компоти!”), рибні консерви для дорослих і дітей або чай, який “добре утоляє жагу і добре впливає на шкіру, нерви, серце і судинну систему людини”. Є про каву. Тепер про її вплив на організм часто дискутують, тому повідомлю, на чому стояли тоді: “Дубильні речовини та кофеїн, що входить до складу кави, сприяють засвоєнню їжі, корисно впливають на процес травлення і обмін продуктів живлення в організмі людини”. Алкоголь, куди ж без нього. “Хіба можна уявити собі святковий стіл без іскристого, звеселяючого вина? Пропонуємо широкий вибір вин: портвейн білий, червоний, кримський і таврійський; мадера кримська; херес кримський; шампанські вина – сухе, напівсухе, солодке”.
Із дорогих передноворічних придбань Черкаська оптова база “Культторгу” пропонувала радіоли “ВЭФ-радио”, особливості якої обіцяли “принести власнику багато приємного”. А вже “свято на всі гроші” – то місцеві “мебельні набори “Дніпро” на повну квартиру”. Не дрова якісь, а вперше із застосуванням поліефірного лакового покриття. “Будь ласка, завітайте до наших магазинів!” Очевидно, хотілося “Ласкаво просимо”, бо так воно ніби крик відчаю при останній нагоді щось дороге продати, ну та вже.
На відповідну хвилю мало налаштувати оголошення від ресторану “Черкаси”, що у центрі. “Відвідайте коктейль-буфет у нашому ресторані, який працює з 5 до 12 години вечора. Тут можна замовити коктейлі міцні та десертні. Не поспішаючи, розмовляючи з друзями, слухаючи музику, можна замовити коктейлі “Маяк”, “Москва”, “Шампань”, пунші та крюшони”.
Романтичний вечір, неминучий для відвідувачів ресторанів в усі часи, продовжувався вдома. Це якщо в магазині “Мелодія” ви заздалегідь придбали грампластинки з “музичними новинками”. Такими 50 років тому чомусь вважалися “Пори року” Чайковського, сонати Бетховена, записи з оперет Кальмана і Штауса та концерт хору Верьовки. А чи знали ви, що “камерна та естрадна музика любимих авторів знімає втому, покращує настрій, підвищує музичні смаки”?
…Під ялинкою, в умебльованій “Дніпром” “повній квартирі”, прикрашеній рогами від “Укрголовм’яса”, на радіолі “ВЭФ” ви слухаєте арію Сільви під поживний консервований компот. Цієї передноворічної пори ви справді щасливі…
КОМЕНТАРІ