Вони їдуть з України, як би це банально не звучало, в пошуках кращого життя. Хтось після закінчення школи отримує знання в іноземних вишах, дехто після отримання диплому в Україні їде працювати за кордон. Все тому, що на Батьківщині не може знайти роботу, яка б фінансово задовольняла потреби цієї людини. Вони живуть не в Україні, а дописи у соціальних мережах пишуть рідною мовою. Хоч і знаходять своє місце під чужим сонцем, зізнаються, що вдома на них чекають батьки, друзі і, навіть, діти. Однак з тих чи інших причин про повернення на Батьківщину не може і йтися.
Навіщо ж Черкащани виїжджають за кордон і чому не хочуть повертатися, дізнавалися журналісти «Інфомосту».
«А в Україні мене нічого не тримає…»
Анжеліка Коваленко, 24 роки.
Вперше Анжеліка зустрілася із країною своєї мрії у 2009 році, коли полетіла на весілля до сестри, яка виходила заміж за голландця. Для Анжеліки це був перший виїзд за кордон і від того моменту, зізнається дівчина, Нідерланди вкрали її серце. Із 2009 вона щороку подорожувала до цієї країни і робила усе, аби переїхати до місць своєї мрії.
У 2016 році Анжеліка закінчила ЧНУ ім. Богдана Хмельницького і через два місяці взяла квиток в одну сторону. «Я пам’ятаю той день, коли я стояла під посольством і чекала відповідь щодо візи, при тому, що квиток на автобус у мене вже був і відправлятися потрібно було за кілька годин», – розповідає Анжеліка.
За два роки в Нідерландах дівчина встигла підготуватися до вступу в університет, інтенсивно вивчала англійську мову і врешті-решт отримала свою студентську візу. Але за кілька місяців усе змінилося і Анжеліка разом зі своїм коханим зробили партнерську візу, що набагато спростило їм життя.
Зараз вони вже купили разом будинок та готуються до весілля, Анжеліка працює у міжнародній компанії програмістом, а про повернення на Батьківщину дівчина не думає: «У Нідерландах у мене своє життя. Моя родина, будинок, робота, навіть, собака. А в Україні мене нічого не тримає, тільки дуже сумую за своїми друзями та бабусею з дідусем».
Із мінусів життя за кордоном виділяє погоду. Більшість дні у Гауді (місто, де живе дівчина) дощить і у цьому році навіть немає снігу. Інший мінус – це те, що усі живуть по календарю. «Тут немає такого, що просто подзвонив другу і зустрівся. Тут ти домовляєшся мінімум за кілька тижнів. Ось навіть запрошення на весілля відсилаємо за півроку, бо через місяць буде пізно і кожен матиме свої плани», – розповідає Анжеліка.
На питання «Що потрібно зробити Україні, щоб люди не виїжджали за кордон?», дівчина відповідає: «Політиком потрібно бути, якщо є тяга до цього, а не через гроші. І самих громадян, які будують свою країну, потрібно змінювати. У Нідерландах люди завжди на позитиві. Тут ніхто не візьме чужого, ніхто не буде осуджувати, а, навпаки, буде підтримувати. От чого дійсно не вистачає в Україні!».
«Я не кажу, що в Україні погано, просто в Польщі все зроблено для комфорту людей»
Олег Артюхов, 20 років
Історія переїзду в іншу країну у цього хлопця звичайна – поїхав навчатися. Після закінчення Черкаського політехнічного технікуму Олег зрозумів, що не бачить великих перспектив в Україні, тому вирішив спробувати сили та вступити у Варшавський університет. Зараз вже другий рік хлопець навчається на програміста та працює у столиці сусідньої держави.
– Як би це сумно не звучало, але, на жаль, не бачив перспектив в Україні та хотів змінити обстановку. І як би не було тяжко бути не вдома, не прогадав. Мене зацікавила моя робота та життя тут, – ділиться хлопець.
Олег розповідає, що якщо порівнювати Польщу із Україною, то в останній жити «пєчально»:
– Я не кажу, що в Україні погано, просто в Польщі все зроблено для комфорту людей. Більш зручно все, сучасно. Якщо б так було у нас, то в Україні було б ідеально.
Хлопець розповідає, що всі його знайомі кажуть про те, що у Польщі заробляють «космос», однак Олег впевнений, що якщо ти хочеш нормально отримувати, ти й працюєш відповідно. І це всюди так. Не тільки у Польщі.
Для того, аби пояснити переваги життя у країні, де він навчається, студент навів приклад транспортної системи. Каже, що там є графіки, які розписані щохвилинно і кожен транспорт їздить так, що відповідає цьому графіку із точністю. Тобто, ти точно знаєш, о котрій приїде транспорт, знаєш, що за 20 хвилин точно прибудеш до того місця, куди прямуєш.
Щодо ставлення поляків до українців розповідає, що на роботі його жодного разу не дорікали питаннями типу: «Навіщо ти сюди приїхав?», «Що ти забув у нас у країні?» тощо. Олег каже, що познайомився у Польщі з багатьма відомими людьми, які самі цікавляться обстановкою в нашій державі та питають, куди краще поїхати, аби більше дізнатися про Україну.
Хлопець зізнається, що хотів би жити на Батьківщині, але не бачить тут місця для розвитку: «У майбутньому буду жити не в Польщі, можливо, поїду кудись далі. Хочеться, жити вдома, щоб в Україні було усе добре. Але поки що ні».
Олег вважає, що для того, щоб молодь не виїжджала за кордон, політики мають не красти та впевнений, що їх потрібно змінити на тих людей, які реально готові підняти країну.
«Якби в Україні було легкодоступне житло, ніхто б нікуди і не їхав»
Діана Сергієнко, 22 роки
Виїхати Діану з України змусила фінансова скрута. У дівчини є родина: чоловік та син, однак немає власного житла. Аби заробити на нього гроші сім`я Сергієнко вирішили поїхати на заробітки у Данію. Улітку 2017 року першим виїхав чоловік, а вже через рік Діана вирішила пришвидшити «накоплення» грошей на власний дім і, залишивши сина на власну матір, поїхала до чоловіка на заробітки.
– Звісно, я знала, що мій чоловік міг сам заробити гроші на житло, але, оскільки, я дівчинка совістлива, не могла дивитися на те, як він сам старається. Розуміла, наскільки йому важко зробити все для нас із сином і захотіла сама йому допомогти. Поїхати до нього – це була моя ініціатива, – розповідає Діана та додає, – Якби в Україні було легкодоступне житло, ніхто б нікуди і не їхав.
Роботу дівчина знайшла не відразу, а через три місяці. За час проживання у Данії (7 місяців), Діана ще не приїжджала в Україну до сина через нюанси із документами.
Зараз вона працює за студентською практикою на свинофермі. Каже, що ця робота не з найкращих, але іншого виходу немає.
– Сказати, що дуже важко, то ні. На роботі я доглядаю за новонародженими поросятками. Є кілька днів важких, а так щодня те саме. Графік такий: 9 працюю, 5 днів вдома. Із 7 ранку до 4 вечора + два кофе-тайма по півгодини, – ділиться враженнями заробітчанка.
У Черкасах Діана навчалася на перукаря, але працювала за цією професією всього 8 місяців, оскільки важко знайти місце без певного робочого стажу.
Діана розповідає, що у Данії відкритий народ, дуже щирі та усміхнені люди. Якщо ви заблукали або вам потрібна допомога, вони вам «на пальцях» покажуть і розкажуться все. Дівчина каже, що не зустрічала данців, які б погано ставилися до українців, але не раз чула про таке ставлення.
– У мене шеф на роботі дуже добрий. Завжди допоможе, якщо потрібно. Відпустить з роботи при потребі. Постійно посміхається і дивиться в очі, що мене бентежило перший час і я відчувала дискомфорт, – розповідає Діана.
Серед мінусів дівчина виділяє те, що Данія дуже дорога країна для проживання. Каже, що там великі податки.
– Якихось великих мінусів, які б заважили мені тут жити – немає. Я не відчуваю себе тут на 100 відсотків своєю. Хоч у мене дуже багато знайомих, друзів, кумів, але це не Україна. Чужий ти тут, – пояснює дівчина.
Про повернення на Батьківщину Діана думає так: «Студентський контракт, який дається на 1 рік, закінчиться – тоді поїду додому». Розповідає, що варіант залишитися працювати у Данії на більший термін розглядає, однак її чоловік хоче жити лише в Україні.
Аби молодь не виїжджала з України, дівчина каже, що треба змінити зарплати у державі: «Наші ціни не відповідають нашим зарплатам. Ціни на житло також варто змінити. Дороги – жахливі. У Данії такого немає. Перше, що я помітила, коли переїхала сюди – це те, що тут дуже хороші траси. Ти їдеш і насолоджуєшся. Тут також чисто. Сміття не викидають, як у нас, серед вулиці. Данія– це країна, де все діє по законах. От би так в Україні».
Наразі дівчину турбує одне питання: «Куди йти робити по поверненню додому?». Каже, що працювати за копійки по 12 годин у неї немає бажання.
КОМЕНТАРІ