blank

Черкащанка Леся Нелопко дочекалася повернення з полону брата Олександра Тропійчука. У неволю він потрапив пораненим, після лікування змінив дві колонії. 6 березня 2026 року під час обміну повернувся в Україну. Проте на цьому боротьба їхньої родини не закінчилася, оскільки з полону чекають ще рідного брата чоловіка — Дениса Нелопка, розповіла Леся Суспільному.

Жінка про те, що брат живий, дізналася з відео, які оприлюднили російські пропагандистські медіа:

“Мені зателефонували з Маньківки і сказали, що брат безвісти зниклий. А я тоді сказала: та ні, він живий, він в полоні. Я говорила, я навіть сама не розуміла чому”.

Жодних новин про брата не було місяцями. Та одного дня з’явилася можливість передати лист:

“Росія дозволила написати листи вісьмом чоловікам. І під номером сім було прізвище мого брата. Буквально пару слів можна було написати, але більше такі слова, що любимо, чекаємо, молимося”.

Та з трьох написаних листів, відповідь отримала лише на один.

“«Пишу сестре Нелопко Олеся Петровна. Я нахожуся на територии РФ в госпитале. У меня все хорошо. Кормлят на убой. Думаю, скоро встретимся. Люблю, целую, жду встречи с тобой. Не падай духом. Бувай» — я так розумію це те, що сказали написати йому. Але я була дуже щаслива, коли отримала лист”.

Звістку про брата отримала і від військового, який повернувся з полону і провів з ним останні сім місяців в одній камері російської колонії, розповіла пані Леся:

“Він розповів, що брат був поранений, що рана гоїться, все добре, живий, здоровий, але худий”.

Після півторарічного очікування почула найбажаніший дзвінок, зазначила Леся Нелопко. З останнього обміну полонених повернувся її брат.

“Мені зателефонували з координаційного штабу. я вас вітаю, ваш брат вже в Україні, тільки що приїхав автобус. А я кричу в трубку. Слава Богу, а Денис? Ми чекаємо двох. Денис — це рідний брат мого чоловіка, який на даний період безвісти зник”.

Та на цьому їхня боротьба не закінчується. З полону чекають ще рідного брата чоловіка — Дениса Нелопка. Аби щоразу нагадувати про нього виходять на акцію.

Тепер у родині радість і біль поруч. Один повернувся додому, іншого — продовжують чекати. І вірять, що одного дня пролунає ще один дзвінок.