У селі Поминик понад сорок років діє духовий оркестр, яким керує 69-річний Петро Лисюченко. Після закінчення училища юнаком він повернувся до рідного села, аби зайнятися справою всього життя. Звідусіль збирав музичні інструменти, а його учні не раз ставали переможцями обласних конкурсів, випускники підкорювали світові сцени. Нині чоловік мріє передати справу в професійні руки, розповів він Суспільному.

blank

Грамоти, подяки, фото з виступів за сорок сім років на стіні пошани будинку культури закарбувалося чи не все творче життя духового оркестру колись села Вікторівка, а нині — Поминик, розповів його керівник Петро Лисюченко.

“Кожне свято в районі — це був духовий оркестр. Раніше естрадної музики не було. На весіллі грали духовим оркестром. Це його не так легко відіграти”.

До будинку культури на заняття приходять діти від третього по одинадцятий класи. Всі — учні місцевої школи. За 47 років на сцені виступали десятки дітей. Закінчували школу, виїжджали з села. Незмінним лишився лише він — керівник оркестру, додав Петро Лисюченко.

“У 1979-му році закінчив Канівське культурно-освітнє училище. У липні прийшов сюди на роботу, так як мене колгосп посилав туди на навчання. І по цей день працюю. Це пов’язано з любов’ю до цієї роботи. Як валилися колгоспи, я в цей момент стягував в оркестр інструменти. Тому, що їх по деяких будинках культури викрадали, здавали на металобрухт. А я їздив, викуповував і навчав діток грати”.

Оркестр мав свої злети та затишшя, розповів Петро Іванович.

“Рік на рік не схожий. Ця справа за місяць, за пів року не робиться. Це роки треба, щоб оркестр зазвучав. Бувають роки, що оркестр піднімається, а буває, що просідає через те, що у школах мало діток. Немає вибору. Приходять всі, хто бажає. Ця робота забирає багато сил та енергії”.

Особливо дорогі спогади про колишніх учнів, які пороз’їжджалися світом.

“У нас був басист хороший, він виїхав у Чехію. Моя учениця — Маша Лисюченко зараз грає у Польщі в симфонічному оркестрі”.

Знайти собі заміну, аби передати це музичне дітище, — таке бажання нині має керівник оркестру.

“Я хотів би відпочивати. Мені без одного року сімдесят, а передати справу кому немає”.

Та й заняття на пенсії, додав, знайшлося б. Музику поєднує зі столярною справою. Та поки оркестру керівник не полишає. А навпаки — готується з дітьми до виступу.

“Мені було не звично і я в перший день боялася дуже. Зараз я вже звикла, мені музика подобається”.
Любов до музики пан Петро Лисюченко прищеплює й онукові.

“Говорить: «дідусь, я хочу попробувати грати на саксофоні». Вивчили вже п’ять пісеньок для початківців. А тоді я його посадив за ударну установку”.

Оркестр виступає на підтримку Збройних сил України. Збирають кошти, аби передати військовим. Такі доброчинні концерти просто неба — стали традицією, розповів керівник. Він сподівається, що історія оркестру не зупинятиметься, а дошка пошани доповнюватиметься новими досягненнями.